Глава 18. Без шансів на провал

Вдень, точніше ніч, коли ми збиралися впіймати в пастку Етьєна, погода стояла препогана: йшла неприємна мрячка, звідкись принесло не по-весняному морозний вітер, так ще й сонце за весь день ні на мить не з'явилося.

– Це погано, – насупилась Лілі. – Якщо надвечір буде так само похмуро, доведеться розганяти хмари.

– Що, тугу наганяє? – хмикнула я.

– Як, на твою думку, працюватиме місячний відбивач, якщо сам місяць буде закритий хмарами? – дівчина щосили грюкнула ящиком комода і обдарувала мене важким поглядом.

Вона злилася. І це точно не через моє незнання: до цього вона вже звикла. Ні, Лілі нервувала і була дратівливою, тому що наближалася година Х, і скільки б вона не говорила, що у мага немає шансів – дівчина боялася. А разом із нею боялася і я.

З квартири ми вийшли, коли на вулиці вже стемніло. Через всю ту бурю почуттів та емоцій, що вирувала в мені, я геть-чисто випала з реальності. Моєї концентрації вистачало лише на те щоб пересувати ногами, не спотикаючись на рівному місці і не намагатися втекти кудись подалі та забитися в затишний куточок.

Внаслідок цього я абсолютно не пам'ятаю, як ми дійшли до «Гулівера», як обійшли охорону та сигналізацію (або що там було), як подолали 35 поверхів цього бізнес-центру (хоча по жахливій тяжкості в ногах здається сходами), і як опинилися на даху найвищого хмарочоса Києва.

Прокинувшись від трансу, я крутилася як дзиґа, намагаючись примітити всі деталі обстановки. Знаходилися ми на свого роду оглядовому майданчику. Вигляд з цього даху відкривався настільки захоплюючий, що страх висоти та неминучості сьогоднішнього зіткнення відходили на другий план. Край даху оперізувала висока огорожа з круглих горизонтальних балок, що не допускала падіння особливо неуважних. Я підійшла до цього бар'єру, міцно вчепилася руками в мокрий холодний метал і спостерігала за життям нічного міста у яскравих спалахах фар, світлі вікон і ліхтарів та мерехтінні зірок. Остання думка змусила мене звести очі до неба. Я посміхнулася – ні хмаринки. Здається, сама природа допомагає втілити план. Хіба ж це не гарний знак?

Поки я була зайнята спогляданням, Лілі розвела активну діяльність. Я побачила, як у дівчини в руках із повітря з'явилося кругле дзеркало. Змахом руки вона підняла його високо над нашими головами, спрямувавши дзеркальною поверхнею до повного місяця.

– Йому треба підзарядитись, – пояснила вона.

На це я лише знизала плечима. Для мене все одно весь цей процес був схожий на обчислення інтегралів: хоч двісті разів поясни, зрозуміліше все одно не стане.

– А ми впевнені, що Етьєн прийде? – вирішила дізнатися я. Вчасно, не заперечую.

– Не впевнені, – після довгої паузи відповіла Лілі, повільно крокуючи по колу. – Але ми можемо сподіватися, що людина, яка любить висоту і силу, не проґавить можливості насолодитися повним місяцем.

– А що йому з цього повного місяця? – я підняла обличчя до неба, вдивляючись у величезний яскравий диск на темному небосхилі. Дрібний неприємний дощ невагомо торкався шкіри.

– Як будь-якому сильному сфару – силове підживлення. Не дарма ж люди так люблять усьому надприродному приписувати час повного місяця: перевертні перевтілюються, відьми обряди проводять, нечисть прокидається. Значна частка правди в цьому є. Тому такі ночі, як сьогодні, сфари не просто люблять, а й усіляко використовують. Повня – як будь-яке стихійне явище – випромінює купу магічної енергії. Її можна увібрати в себе, укласти в накопичувач або просто ввійти в синапс.

– Куди ввійти? – мало не подавилася словами я.

Лілі розсміялась.

– У певний контакт із джерелом чистої енергії, – спробувала пояснити дівчина. Вирішивши, що навряд чи я зможу зрозуміти її слова, вона махнула рукою і промовила: – Гаразд, так і бути, побуду провідником. Лише один раз.

Не встигла я дізнатися, куди мене зібралися проводжати, дівчина різко обхопила моє зап'ястя, і мене ніби пронизало струмом. По всім нервовим закінченням в тілі пройшовся розряд електрики, але на диво це не принесло болю, а зовсім навіть навпаки. Заряд пролетів під шкірою, змусивши тіло здригнутися, а потім всі м'язи разом розслабилися, як після довгого відпочинку. Якось мені подарували абонемент у спа-салон. Так ось після чотирьох годин всіляких процедур: від масажів з обгортанням, до сауни з джакузі, я почувала себе навіть не настільки добре як зараз. Що там сказала Лілі? Контакт із джерелом чистої енергії. Так, чудовий опис. Я не стала сильнішою, не відчувала в собі чужої енергії, щоб там не сталося – це не підживило мене, а просто дало доторкнутися до якоїсь глибинної магії, і це було круто. Дівчина нічого не коментувала. Вона лише стримано посміхалася, поглядаючи на мене. Ну так, мабуть, у мене зараз дуже блаженний вигляд, як у кота після миски сметани.

Ще якийсь час ми спокійно стояли на даху, але чим вище піднімався над нами повний місяць, тим сильніше розпалювалася атмосфера. Лілі нервово ходила вперед-назад, постійно перекидаючи довге волосся з одного плеча на друге. Я теж була схвильована, але на відміну від відьми, у мене це проявлялося сильним тремтінням у тілі. Намагаючись стримати це, я обхопила себе руками і міцно стиснула щелепу. Ще кілька годин у такій напрузі, і я або зламаю собі ребра, або розкришу зуби.

Щоб хоч якось відволіктися я прокручувала в голові план: спіймати Етьєна в пастку; викликати Мішу, який забезпечить доставку мага в ковен і вимагатиме провести перевірку причетності Етьєна до вбивства.