РОЗДІЛ 20

Цього разу Юля не плакала. Не істерила. Не збирала валізу. Просто всередині розсипалася на дрібні гострі уламки. А потім взяла ноутбук і вилила всю свою біль на електронний папір. Він все стерпить. Навіть більше, ніж звичайний. Як і вона.

З початку робочого дня дівчина уже сиділа в кабінеті Селівана, поки він читав синопсис.

-        Мені подобається.

Макар нарешті зупинився від постійної ходьби по кабінеті і виніс свій вирок.

-        Тільки , я так розумію, фінал буде трагічним…

Юля лише стиснула плечима.

-        Але якщо витримаємо заданий настрій до кінця, то проект може вийти доволі успішним. – він подивився на дівчину, що сиділа на дивані. Однак, її пустий погляд, як і раніше, був спрямований у вікно. – А чому головна героїня аж в кінці вирішує розірвати відносини з головним героєм? Чому не зробила цього раніше.

-        Напевно тому, що дурна. І не вміє розбиратися ні в собі ні в людях. – вона склала руки у замок і опустила на нього підборіддя.

-        Юль… - Макар сів поруч. – У тебе щось сталося? – важке мовчання. – Ти можеш мені довіряти. Я вмію зберігати секрети. У вас з Іваном щось сталося?

Дівчина повернула голову і зустрілася поглядом з глибокими сіро-блакитними очима. В якусь мить їй направду дуже захотілося про все розповісти і попросити юридичної допомоги аби виплутатися з цієї історії.

-        Втомилася. – тихо відповіла і відвела погляд.

Страх втрати все, коли майже пів шляху подолано взяв верх.

-        Пішли, вип’ємо кави. – хлопець хотів обійняти її за плечі та натомість просто взяв за руку.

-        Робочий день тільки розпочався, а ти будеш тратити час на чаювання зі мною.

-        По-перше, я не снідав. По-друге, не тратити час, а ми обговоримо детальніше цю історію і ти напишеш її більш розгорнено. Після чого, можливо, перейдемо до сценарію.

-        Ти серйозно? – нарешті ожила Юля.

-        Звісно. – Макар широко посміхнувся.

З цією дівчиною, йому необхідно було постійно нагадувати собі, що вона дружина друга.

Вони прийшли у затишну кав’ярню неподалік офісу. Зараз тут було малолюдно, але це тільки грало їм на руку, за рахунок тишини.

-        Тобі необхідно більше уваги звертати на деталі. – хлопець зачерпнув ложкою чізкейка і відправив у рот. – Наприклад, плями чи складки на одязі, піт на чолі, тембр голосу, легке посіпування чи важке дихання…

Юля кивала і намагалася швидко записати все у блокнот.

-        Облиш. – він забрав від неї ручку. – Пий чай, поки не охолов. А ми пограємо у гру і ти всьому навчишся сама.

-        Яку гру?

-        Наприклад… подивився на оту дівчину, що біля стійки чекає на каву. Що ти можеш про неї сказати?

-        Ммм… висока, струнка, років 25-30…

-        На пальцях мозолі, значить вона грає на струнному інструменті. На підборідді слідів немає, тому це не скрипка. Можливо віолончель. Комір сорочки мокрий, значить вона поспіхом приймала душ, пальці тремтять і нервово поглядає на годинник: або концерт або співбесіда. Для концерту зарано, тому… і ще, на безіменному пальці слід від кільця, отже вона розлучена або в процесі. Надто акуратна і заставкою на телефоні служить її фото, можна припустити, що дітей немає.

-        Ух ти… майже, як екстрасенс. – Юля із дитячим захопленням дивилася на хлопця.

-        Просто спостережливість та логіка. – він насолоджувався тим, як уважно вона його слухає і ця щирість на чистому обличчі…

-        Ну добре, що ти скажеш про цю жінку, котра щойно зайшла?

-        Ммм… 32 роки, заміжня, виховує сина, знає дві іноземні мови і зараз отримає ви говір від шефа.

-        Ого?! І ти це все дізнався просто з її вигляду?

-        Ні. Це працівниця мого офісу.

Вони розсміялися і стукнувшись горнятками синхронно відпили.

-        Доброго ранку, Макар Давидович. У нас каво машина зламалася, тому мене відправили. -  жінка винувато посміхнулася. – Пані Шовковська. – кивнула Юлі і пішла.

-        Звідки вона мене знає? – здивовано прошепотіла дівчина.

-        Ти тепер знаменитість. Особливо у теле-медіа просторі.

-        Я не дуже вписуюся у вашу тусовку, правда? – дівчина опустила сумний погляд на свою легку ситцеву сукню бузкового кольору. Вона скоріше підходила для пляжу, ніж ділових зустрічей.

-        Якраз навпаки. Ти, як ковток свіжого повітря. Щирість і простота, те чого так не вистачає нашій сфері. А на те, що говорять деякі особи, просто не звертай уваги. Вони заздрять.

Заздрять, хмикнула про себе Шовковська. Було б чому... Дві роботи і чоловік тиран. Зате, яка красива картинка у глянцевих журналах. Майже казка про Попелюшку.

Тепла посмішка Селівана заспокоїла Юлю і вона продовжила їсти свій торт.

-        Дякую, Макар. Мені дуже сподобалося. Тепер я сама буду грати у цю гру.

Дівчина не хотіла забирати більше часу у такого чудового шефа, тому почала збиратися.

-        Ми можемо грати удвох. – легко запропонував хлопець.

Серветка випала її з рук. Вона дуже боялася зрозуміти щось не так, тому просто відповіла:

-        Звісно.

Іван прокинувся дещо пізніше ніж зазвичай. Прийнявши звичний контрасний душ після годинної пробіжки, спустився на кухню. Тут все блистіло чистотою і в його грудях щось тривожно задзвонило. Заглянув на плиту, там стояв приготований омлет. Подумавши кілька секунд він рвонув наверх у кімнату Юлі. Однак ліжко було застелене, а стіни самотньо зітхали. Різким рухом хлопець відчинив дверцята шафи і полегшений видих вирвався з його горла. Речі було на місці. Як і велика валіза. Посміхнувшись, хлопець пішов їсти свій сніданок. Насправді, його мучила совість. Для нього Юля ніколи не була пустим місцем. Але, коли вона починала говорити про Емілію, йому просто зносило дах.

Повернувшись зі знімального майданчика Іван застав Юлю, котра сиділа на кухні та усердно щось підраховувала на калькуляторі записуючи у блокнот. Він привітався, але у відповідь була тишина. Аби ще більше не дратувати похмуру дружину, хлопець сам увімкнув чайник, не питаючи про вечерю.