Сімдесят восьма паралель

Розділ 3. СИМБІОЗ

— Не надто туго? — запитала Мікаелла, розгладжуючи край бинта на руці хлопця.

— Ні, нормально.

Дівчина зробила останній виток і акуратно закріпила край, зав’язавши бантик.

— Гламурно, — усміхнувся Майкл.

Мікаелла ще раз прискіпливо оглянула свою роботу, ледь торкнувшись пальцями країв пов’язки, ніби переконуючись, що все триматиметься надійно.

— Ну все. Жити будеш, — сухо констатувала вона.

— Дякую.

— Угу…

Глибоко видихнувши, дівчина дістала пару рукавичок з кишені, присунула до себе невеличку дерев’яну коробку з голками та нитками, і взялася за шиття.

Вони сиділи в напівтемряві кімнати, слухаючи, як у пічці-буржуйці тріщать ніжки розламаного дубового стільця. За вікном завивав вітер, але тут, біля вогню, було майже затишно. В кімнаті панувала тиша, — загалом, так проходили майже всі їхні спільні посиденьки. Раптом Майкл порушив мовчанку, тихо шикнувши крізь зуби. Він торкнувся потилиці — гуля від удару латунним підсвічником досі пульсувала тупим болем.

— У старому світі, — криво посміхнувся він, дивлячись на Мікаеллу, — я б уже виставив тобі рахунок за МРТ і моральну шкоду. Мої батьки затягали б тебе по судах.

Мікаелла, не відриваючись від штопання рукавиці, сухо гмикнула:

— У старому світі з мене нічого було б узяти. Твої адвокати судилися б тижнями заради дірки від бублика.

Майкл запитально скинув брови.

— Вони повісили б на мене довічний борг, але по факту навряд чи щось отримали б, — продовжила дівчина. — Не можливо конфіскувати те, чого не існує.

Вона відкусила нитку і поклала рукавицю на коліна, дивлячись на полум’я. Хлопець мовчав, і Мікаелла вже пожаліла, що взагалі відповіла йому. Це сталося випадково — вона не хотіла. Просто те, що роками ховалося,  зараз вирвалося на волю. «Господи, і навіщо я взагалі це бовкнула? Потрібно було просто звести все до жарту»,— промайнуло в голові. Проте залишатися у цій в’язкій тиші, що повільно огортала кімнату, було ще нестерпніше, тож дівчина продовжила:

— Ми ніколи не були відверто бідними, знаєш. Їжа завжди була, одяг теж. Але... зайвих грошей ніколи не водилося, — Мікаелла раз у раз нервово теребила в руках щойно зашиту рукавичку. — Болить зуб? Треба потерпіти два тижні до татової зарплати, бо лікар зараз не вписується в бюджет. Захотіла нову іграшку? Готуйся просити її пів року до дня народження.

Дівчина нарешті відклала рукавицю і встала, щоб підкинути у вогонь ще одну тріску.

— Це було непомітним поза межами нашої сім’ї. Проте вдома постійно висіла напруга. Років з чотирнадцяти я постійно думала, де б підзаробити. Усе життя було якимось нескінченним плануванням, щоб не опинитися на дні, — Мікаелла зітхнула. — А тепер, — вона обвела поглядом їхню кімнату, — подивись на нас. Ми можемо хоч пічку розтопити стосом стодоларових купюр — вони все одно більше абсолютно нічого не значать. Твої мільйони і мої скромні заощадження горять абсолютно однаково.

Дівчина сіла в крісло і накинула на плечі картатий плед. Майкл промовчав, відчуваючи дивний укол провини. Він лише простягнув руки до металевого боку буржуйки.

— А я ніколи не працював, — тихо зізнався він, гріючи долоні.

Мікаелла перевела на нього здивований погляд.

— Аж до самого випуску з університету. У мене завжди все було. Батьки оплачували навчання, житло, поїздки. Якщо я щось хотів — я це купував, — хлопець знизав плечима. — Я взагалі не думав про виживання, поки світ буквально не розвалився на шматки.

— Тому ти такий… самовпевнений? Іноді легковажний, — куточок губ Мікаелли ледь помітно піднявся в сумній усмішці. — Ти звик, що світ безпечний і належить тобі. А я... я завжди знала, що за все доведеться платити. Просто раніше ми платили грошима, а тепер — кров’ю і життями.

Тиша знову огорнула кімнату, перериваючись лише тихим потріскуванням полум’я. Відблиски світла танцювали на обличчях молодих людей.

— Ти маєш рацію, — нарешті тихо озвався Майкл, спостерігаючи, як дерево розпадається на сірий попіл. — Дивно, але вперше за весь час нашого знайомства я згоден з тобою! Головна іронія в тому, що весь мій комфорт і твоя нескінченна боротьба привели нас в одну й ту саму кімнату, — підсумував хлопець.

Мікаелла нічого не відповіла. Вона лише міцніше обхопила коліна руками, але її погляд, звернений на полум’я, трохи пом’якшав. У цьому зруйнованому світі, де всі колишні статуси та привілеї давно згоріли дотла, відверта мить між ними раптом стала чимось набагато більшим, ніж просто слова.

 

*     *     *

 

25 травня 2036 р.

Минуло днів десять, відколи вилазка у покинуту лабораторію ледь не обернулася для нас катастрофою. Мушу визнати — вона не була даремною. Моя рука потроху заживала, і я подумки декілька разів подякував Мікаеллі за, як тоді здавалося, необачний вчинок.

Загалом, з того моменту і аж до тепер, нічого цікавого не відбувалося. Дні зливалися в єдину безбарвну пляму рутини. З одного боку, в нашому становищі такому можна було б порадіти, з іншого — в якийсь момент я поступово почав втрачати лік датам. Мікаелла з головою поринула у читання. Вона постійно зникала серед нескінченних лабіринтів книжкових стелажів, вишукуючи вцілілі томи, а потім годинами просиджувала у закритому кабінеті. Дівчина категорично не пускала мене туди, але я і не наполягав — зрештою, у кожного з нас має залишатися власний простір і свої секрети.

Дивовижно, але саме ця мовчазна дистанція зблизила нас. Ми поступово звикали до присутності одне одного, градус напруги знижувався, і щоденне співіснування в стінах покинутої бібліотеки ставало напрочуд комфортним. Вважаю, вийшов гарний симбіоз.

Але іноді ця тиша і відстороненість, вірогідно, втомлювали Мікаеллу. Тоді вона з’являлася на порозі моєї кімнати, одягаючи на ходу рукавички, і безапеляційно заявляла, що їй терміново потрібно «провітрити голову». Я завжди був категорично проти цих безглуздих вилазок — ризикувати життям лише заради прогулянок здавалося мені вершиною ідиотизму. Але на жаль, чи може, на щастя (бо іноді, сидячи в одних і тих самих чотирьох стінах, можна було реально поїхати дахом), мої аргументи на неї не діяли. Мікаелла просто хапала мене за рукав і вперто тягнула за собою у мертвий мегаполіс.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше