Розділ 99: "Очі, повні майбутнього"

Вагітність Софі стала не просто подією — вона перетворила життя їхньої родини на щоденне святкування. Аміран змінився. І без того турботливий, він став ще уважнішим, ще м’якішим — кожен його жест був пронизаний любов’ю та захистом.

Він прокидався раніше за неї, щоби приготувати сніданок — завжди щось корисне й смачне. Він приносив їй склянку води з лимоном, укутував у плед, якщо їй було холодно, і ніколи не дозволяв піднімати нічого важчого за книжку. Софі жартувала, що відчула себе королевою.

Він супроводжував її на кожен прийом до лікаря, тримаючи її за руку в коридорах клініки й запам’ятовуючи всі слова лікарів краще за неї саму.

— Тобі не можна нервувати, — казав він, вимикаючи новини, щойно на екрані з’являлися якісь тривожні сюжети. — Усе, що потрібно тобі — це спокій, музика, наш син і я.

Давид, тепер вже першокласник, теж мав свою «місію». Він називав себе «великий брат» і кожного вечора розповідав малюку в животі казки або просто щось веселе, притуляючись вухом до кругленького животика Софі.

— Ти мене чуєш, малюк? Я буду тебе захищати! — говорив він з гордістю, і Аміран не раз ловив себе на сльозі в куточку ока.

Аміран оберігав їхній дім, як фортецю. Поставив охорону біля маєтку, встановив нові системи безпеки, контролював усе сам. Він знав: у світі, де існує стільки темряви, він зробить усе, щоб його родина ніколи її не торкнулась.

Щовечора вони з Софі виходили в сад, де цвіли пізні троянди. Вона притулялася до нього, а він гладив її живіт, ніби розмовляючи з їхньою ще ненародженою дитиною.

— Як ти думаєш, хто буде? — питала вона.

— Найщасливіша дитина у світі. Бо в неї буде така мама, — відповідав він, цілуючи її в лоба.

Аміран був як стіна: сильний, непорушний, надійний. Але тільки для світу. Для Софі він був м’яким, ласкавим і безмежно люблячим. І в його очах світився спокій, бо тепер він мав найцінніше — родину, яку завжди мріяв створити.