Розділ 30: «Небажана звістка»

У домі було людно, як давно не бувало.
Родина Левана приїхала зненацька — Вахтанг, Нано, Тамаз і Мері. Їхні усмішки були показними, розмови — натягнутими, а погляди, які вони кидали на Софі, все ще залишалися колючими, недовірливими, зверхніми.

Софі не чекала тепла — але кожна їхня репліка все одно залишала подряпину на душі. Вона сиділа на своєму місці під пильним наглядом, мов на допиті, мов тінь в цьому пишному інтер’єрі, де вже давно не почувалася вдома.

На стіл подали рибу — щось дороге й вишукане, з цитрусовим соусом.
Але щойно запах страви торкнувся її носа — шлунок стиснуло. В голові запаморочилось. Серце закалатало, а потім усе в середині пішло шкереберть.
Софі різко встала з-за столу, прикривши рот рукою, і майже побігла у ванну, ледве стримуючи нудоту.

Тиша за столом була гнітючою.

— Це що зараз було? — холодно прошипіла Нано, піднявши брову.
— Може, їй стало зле? — кинув Тамаз, ковтаючи вино.
— Вагітна вона, — різко, без емоцій промовила мати Левана, і поглянула прямо на нього. — Правда ж?

Усі очі зосередилися на Левані.

Він зробив ковток, повільно, впевнено. Потім підвівся і з легкою посмішкою сказав:

— Так.
— Що?! — Мері вражено схопилася.
— У нас буде дитина, — повторив він вже голосніше, гордо. — Спадкоємець.

За столом здійнявся гамір, усі заговорили одночасно, вітали, вигукували тости.
Вахтанг стукав по столу, Нано зітхала з полегшенням, Тамаз підморгував брату — в очах усіх була однакове: радість не за дитину, а за майбутнє прізвища.

Софі стояла у ванній кімнаті, спираючись на умивальник, все ще бліда.
Її трясло не лише від токсикозу, а й від почуття…
Нерозуміння. Розгубленості. Обману.

«Навіщо ти їм збрехав, Леване?.. Це ж не твоя дитина…»
Вона хотіла запитати в нього вголос. Але… промовчала.
Як завжди.

Бо якщо він готовий брехати своїй родині — то що може зробити ще?

У ту мить Софі зрозуміла: вона не просто вагітна, вона заручниця цієї дитини в очах усієї родини.
Відтепер — у неї забрали навіть шанс втекти.