Розділ 22.Трагедія

Я не міг витримати ці дні в очікуванні. Моя думка була тільки про Софі — її очі, її посмішка, її голос, що досі лунав у мені немов найкраща мелодія. Я закрив усі справи, відтермінував зустрічі, наказав негайно готувати літак. Потрібно було летіти до Тбілісі. Відчути поруч з нею те, що тиснуло на серце.

Сидячи в салоні літака, я закрив очі і уявляв нашу ніч. Чи пам’ятає вона мене? Чи згадує той поцілунок? Чи відчувала вона, як я палаю бажанням тримати її у своїх обіймах, рятувати від болю і страху? Я знав — попереду буде війна. Війна за її свободу, за її любов. Але я був готовий боротися, навіть якщо це означало розбити власне життя на друзки.

Та в серці було важко, немов камінь тиснув зсередини. Я боявся втратити її назавжди. Та не міг залишитись осторонь.

Раптом літак почав різко труситися. Я широко відкрив очі, почув голос пілота:
— У нас несправність... можливе падіння...

Паніка охопила мене, серце застукало так, що здавалось, ось-ось вирветься з грудей. Я міцно стискав підлокітник, молився про диво. Мої думки мчали до Софі — вона повинна знати, що я боротимуся за неї до останнього подиху.

І тут... стало темно.

Літак розбився і зник з радарів.

Новини прокотилися хвилею через всі ЗМІ:
«У результаті жахливої авіакатастрофи загинув відомий батумський бізнесмен Амиран Гусейнов» — так гучно і трагічно повідомляли ведучі.

Рятувальники знайшли уламки літака посеред гірського масиву, а серед них — останки, обгорілі до невпізнанності. Важко було щось ідентифікувати, навіть по ДНК. Тіло Амирана — легенди Батумі, людини, яку знали і поважали не лише у місті, а й далеко за його межами, — наче розчинилося у полум’ї разом із уламками літака.

Сім’я, бізнес-партнери, друзі — всі були шоковані і розбиті.

Новини розліталися по всіх газетах, телевізійних ефірах, і кожен, хто хоч трохи знав про Амирана, сумував за ним — за його силою, харизмою і… загадкою, яку він так і не встиг розкрити.