Розділ 16. пу-пу-пу

Звук води, що билася об кахлі, не міг заглушити думок у голові Волкова. Повідомлення від заступника все ще пекло екран телефону: «Справу треба закривати. Її шукають». Волков відкинув девайс на ліжко. Марк міг каламутити воду скільки завгодно, але він забув одне — те, що потрапило до вовчої пащі, назад не повертається.

Він підвівся. Кроки по дерев’яній підлозі були беззвучними. Замок на дверях ванної був лише формальністю для того, хто звик брати своє. Легке клацання — і він переступив поріг.

Крізь густу гарячу пару він побачив її силует за матовим склом душової. Єва здригнулася, коли дверцята відчинилися, впускаючи прохолодне повітря кімнати, але не встигла навіть скрикнути.

Волков зайшов прямо в одязі. Гарячі струмені миттєво просочили його тонку сорочку, змушуючи тканину прилипнути до м’язів. Він став навпроти неї, перекриваючи вихід, дивлячись, як краплі води стікають по її обличчю, по шиї, гублячись у ложбині між грудьми.

— Ти думала, що двері тебе врятують? — його голос був низьким рокотом, що вібрував у самій воді.

Єва втиснулася спиною в мокру стіну. Її зіниці розширилися, але в них був не лише страх — там палахкотіло те саме дике світло, що й у нього. Вона спробувала відштовхнути його, але він перехопив її зап’ястя, притиснувши їх до кахлів над її головою.

Його серце билося об її груди — важко, ритмічно, як барабан перед боєм. Він нахилився до її вуха, обпалюючи шкіру гарячим подихом, що змішувався з парою.

— Твій бармен розказує казки про викрадення... — прошепотів він, і його губи торкнулися мокрої мочки її вуха. — Можливо, мені варто дати йому привід? Щоб він знав, що ти не просто зникла. Що ти належиш мені.

Він відпустив її руки лише для того, щоб обхопити її обличчя. Його долоні були грубими й гарячими. Волков дивився на її губи, і в цей момент весь світ поза цим островом — Марк, зрадники, шифровані мережі — перестав існувати.

Він нахилився ще ближче, і в його погляді читалося те, що він так довго стримував: йому подобалося бачити її у своєму одязі, але зараз, коли вода робила її шкіру слизькою та сяючою, він розумів — без усього вона виглядає досконало.

— Скажи, щоб я пішов, Єво, — видихнув він прямо в її губи. — Скажи зараз, або я більше не зупинюся.

Вона мовчала, лише судорожно втягнула повітря, і це була та відповідь, якої чекав звір.

Це був момент, коли остання стіна між ними завалилася. Волков бачив, як її погляд опустився на його губи, як вона затамувала подих, і цей німий заклик став для нього остаточним дозволом.

Він не просто поцілував її — він привласнив її. Це був владний, глибокий поцілунок, що пахнув дощем, гарячою парою та небезпекою. Його губи, спочатку жорсткі, вимагали повної покірності, і Єва, замість того щоб боротися, раптом розслабилася в його руках, відповідаючи з тією ж відчайдушною жадобою.

Коли вона видала цей короткий, ледь чутний стогін, він вібрував прямо в його губах. Цей звук став для Волкова дорожчим за всі гроші та вплив у світі. Він притиснув її до мокрих кахлів ще сильніше, його пальці заплуталися в її вологому волоссі, відкидаючи голову назад, щоб відкрити доступ до її шиї.

— Ти зводиш мене з розуму, — прохрипів він їй у шкіру, відчуваючи, як під його долонями калатає її серце. — Марк, твої друзі, закон... зараз це все не має значення. Тільки ти.

Його руки, важкі й гарячі, ковзали по її тілу, змішуючись із потоками води. Сорочка, що прилипла до нього, здавалася зайвою перешкодою. Він відчував кожну лінію її фігури, кожен трепет її м’язів.

Єва вчепилася пальцями в його плечі, шукаючи опору в цьому хаосі відчуттів. Її стогін повторився — тепер голосніше, зриваючись на шепіт, який розбивався об шум душу. Волков підхопив її під стегна, змушуючи її обхопити його ногами, і тепер між ними не залишилося жодного міліметра вільного простору.

У цій тісній душовій кабіні, посеред острова, оточеного ворогами, вони були в епіцентрі власного шторму.

Напруга у ванній стала майже відчутною на дотик, густішою за гарячу пару, що клубилася навколо них. Коли Єва перестала чинити опір і навалилася на нього всім тілом, Волков відчув, як по його хребту пройшов електричний розряд.

Вона не просто підкорилася — вона почала відповідати. Її пальці, спочатку невпевнені, тепер судорожно стискали його намоклу сорочку, а тіло інстинктивно шукало його тепла. Вона почала повільно, дражливо тертися об нього, відчуваючи кожну лінію його напружених м’язів крізь мокру тканину.

На губах Волкова з’явилася ледь помітна, хижа посмішка. Це була усмішка переможця, який нарешті приручив стихію.

— Ось так... — прохрипів він, не зводячи з неї палаючого погляду. — Покажи мені, як сильно ти цього хочеш.

Він повільно спустив одну руку нижче, ведучи по її стегну, поки його пальці не опинилися там, де зосереджувався весь її жар. Коли він торкнувся її між ніг, Єва різко втягнула повітря, її спина вигнулася дугою, притискаючи її ще щільніше до його долоні.

Волков завмер на мить, насолоджуючись її реакцією. Він навмисно не відводив очей, змушуючи її дивитися прямо на нього — бачити його темну одержимість, його владу.

— Дивись на мене, Єво, — наказав він, і його голос перекрив шум води. — Не заплющуй очей. Я хочу, щоб ти знала, хто саме зараз робить це з тобою.