Розділ 1

Мені здається, що я іноді надто м'який, що боюсь сказати "ні", що не можу пройти мимо, коли комусь погано. Це доброта, чи слабкий характер? Не знаю. Я чесно не можу відповісти. Можливо, саме тому я обрав професію кухаря. Годувати людей приємно, їм завжди стає краще. Навіть останній злюка, коли наб'є шлунок стає добрішим.

Сьогодні мав бути звичайний день у нашому ресторані "Roosters vs Cocks". Я одягнув краватку-метелик в синю квітку та своє улюблене пальто з парусини. Надворі була осінь, потрібно піклуватись про нирки та нічого не простудити. У мене колись сестра злягла з бронхітом, так з тих пір я її більше не бачив. А ще зникли всі гроші в нашому домі. Принаймні... сестра сама сказала, що у неї був бронхіт - сам я цього не бачив також.

У ресторані мене поважали, я уже років десять робив шеф-кухарем. Дуже любив працювати зі складними стравами. Саме з такими, які більше всього розкривають почуття. Все-таки, смак - дуже важлива частина людського сприйняття, але багато хто нею нехтував, вважав, що смак, це просто, щоб хліб з маслом легше ковтався.

Проходячи повз залу, я почув голос стильного чоловіка з пучком бріоліну на голові:

- Принесіть мені вашу найкращу страву, - звучав він нахабненько. - Хочу... чогось незвичного.

- Добре, - кивнув офіціант, - наш шеф-кухар Валерій Степанович якраз прийшов на роботу. Зараз він усе організує.

Не встиг зробити і десять кроків, як в руки вже полізла робота. Нічого, я був непроти. У мене в голові вже були ідеї, як розбити цю нахабність. Чолов'яга, ймовірно, вірив, що лише у Монако стоять найкращі ресторани - це зовсім не так. Мої руки легко перевершать будь-який топ журналу "Michelin".

Кухня зустріла мене запахом печеної ігуани з яблуками. Тонкі нотки вказували на те, що вона замочена в горілці. Це точно готував наш Іван. Хороший хлопець, пузатий правда настільки, що репаються фартухи. Я поважав його за кухарську авантюрність і готовність до експериментів. Але.. були у нього і слабкості.

- Валєра, я знайшов нову дівчину! - засміявся Іван. - У неї сідниці ширше за мої плечі! Я вже уявляю, як вони сядуть на мене та розплющать мій череп до хрусту. Це буде неймовірно!

- У жінці головне - доброта, - сказав я.

Він відмахнувся.

- Нічого ти не тямиш, Валєро. Великий жіночий зад створений, щоб приборкувати нас, чоловіків. Жінка повинна опускатись тобі на лице, перекривати твій ніс та очі, тільки так виражається справжня пристрасть.

Сьогодні він обговорював вже десяту дівчину за тиждень. Його стосунки не завжди складались добре, але цінувати жінку він умів. Хоч і... своїм унікальним методом.

Я пройшов далі. Біля фритюрниці застряг наш стажер Гуря. Хлопцю конкретно не вистачало досвіду, але я бачив у ньому справжній талант, якого не бачив ніхто. Бідолаху вигнали з Національного Коледжу Обробки Граніту і він так і не отримав диплом:"Кухар-кондитер-зварювальник-слюсар". Зате Гуря дуже старанний, завжди приходив вчасно, ходив щотижня до гастроентеролога, міг відрізнити вид м'яса на око та мив руки кожні десять хвилин. Хороший хлопчина.

- Пробачте, Валерію Степановичу, - перелякано обернувся Гуря, - у мене не виходить відмити фритюрницю.

- Нічого, зараз я покажу як треба. Запам'ятовуй, бо другого разу не буде.

Я залив її спиртом та розчином з барбовалу та солідолу, додав оцту. Протримавши її так секунд п'ятнадцять, я опустив фритюрницю у чисту воду та закип'ятив, засипавши зверху сіль. Все чудово очистилось.

Потім я обернувся і оглянув свою кухню - чогось не вистачало. Когось не вистачало. Із продуктового складу вийшла Лія, наш найкращий кухар. Чорне каре поблискувало під сяйвом ламп, блакитні очі обіймали ніжним теплом, але не варто до неї легковажно ставитись - ця жінка була небезпечною.

- Що там, наша клієнтура ще не спить? - посміхнулась вона.

Більше десяти років Лія відсиділа у в'язниці за вбивство та міжнародний тероризм, але втекла з-під заточення та змінила ім'я. Це все, що ми точно знали про неї. Жодних деталей ніхто не розпитував. У неї в кишені завжди був розкладний ніж та пістолет "HK P8".

- Схоже, там якийсь мужик не вірить у нашу кухню, - сказав я.

- Валєрчику, ти ж знаєш, що ми легко змінимо його думку.

І от... настав час кулінарії. Мені потрібно вразити клієнта і я вже знав, що йому поставити на стіл: маринований у розсолі журавель, з фаршировкою у вигляді чорної ікри. Ми запікали це в духовці п'ятнадцять хвилин, а потім присипали пташину спину стружкою із сирого тунця. Далі потрібно розбавити текстуру. Збоку наклали помідорів та хвостики копченого тайпана. Я насолоджувався процесом готування. Три листики коріандра в очні ямки журавля і страва готова. Ми називаємо цей шедевр "Журавлиця чорна".

Клієнт був приречений на насолоду.