Глава 12. Заручини та магія

Схвильований батько, вдягнений у трохи затісний сюртук і нові штани з добротної вовни та білу накрохмалену сорочку, сидів за столом. Руки міцно стиснуті в кулаки. Тітка поруч, положила руку на його плече. У сукні кольору незабудок. Я згадала наші пригоди й подумки всміхнулася – Понтусоль, незабудки та наша компанія.

За столом сиділа жінка з дуже прямою спиною та розглядала братикові малюнки. Її сукня кольору важких осінніх хмар личила їй. Її очі… Тепер я зрозуміла звідки у Герки такий колір – її. Висока складна зачіска – у них і волосся одного кольору – сама ж такої самої статури як і тітка Палажка. Апетитна. Сукня розшита срібними та сірими шовковими нитками, декольте прикрашене чорними перлами. Вона відклала вбік малюнки й уважно подивилася на мене, як і я на неї. Ми мовчали, допоки Герка не порушив тишу.

– Мамо, дозволь відрекомендувати тобі мою наречену. Рута. Рута Морошкіна, майбутній кулінарний маг, а ще – цілителька. Нещодавно у неї, як і у мене відкрилося друге джерело. Ні, не так… моє друге джерело відкрилося завдяки Руті, – голос тремтить, він так хвилюється. А мені віддав сопільник. Це ж треба, який турботливий. – Руто, це моя мама, леді Айра Дакс.

Мене мов по серцю ножем різонуло – леді! Він сказав «леді». Стоп! Руто! Яка ж ти неуважна до коханого! Він же ж, коли розповідав про родину саме так називав маму – леді Айра. Леді. Отже…

– Баронеса, леді Айра Дакс, – куточками губ усміхнулася жінка. Голос спокійний, рівний, як і її спина.

Тільки-но я набрала повітря щоб привітатися, як до кімнати зі сміхом вбігли двоє – Єрошка та хлопець років дванадцяти з болотяного кольору очима як і мати з Геркою. Однак волосся світле, мов стигле жито.

– Марку! – Герман притримав брата за плече, але той вивернувся і показав язика.

Усмішка з обличчя леді Айри зійшла вмить.

– Марку? – лише підійнялася права брова.

– Вибач, мамо, – Марк потупився.

– Рада познайомитися з вами, леді Айро, – нарешті привіталася я.

– Яка ти! – леді Айра підвелася, підійшла до мене так близько, наче хотіла притулитися. Я принюхалася – від неї ледь чутно пахло шоколадом та кавуном. Таке дивне поєднання запахів!

Леді Айра наче обмацувала мене зсередини. Ось моє перше джерело наче саме підбігло до неї, а друге… Друге мовчало, бо було геть вичерпане. Я скосила очі на тітку з батьком – вони наче закам’яніли. Особливо тітка – раз у раз поглядала то на мене, то на неї.

– Чого ти так напружилася, Палажка? – леді Айра навіть не повернула голову в її бік. – Я не заподію їй шкоди.

Вона знову немов обмацала моє бідне друге виснажене джерело. Воно ворухнулося. Чесне слово, ворухнулося!

– Як... як ви це зробили? – у горлі пересохло, серце шалено калатало в грудях.

– Це нескладно, – леді Айра пильно дивилася мені в очі. На мить мені здалося, що з її очей витекли тонкі змійки темно– зеленого кольору. Я моргнула, в очах защипало. Стало нестерпно боляче всередині. – Потерпи! – наказала леді Айра. – Зараз усе закінчиться.

Усередині невидима магія творила диво – друге джерело оживало. Його начебто напоїли відваром милорики, тільки він відновив не фізичні, а магічні сили. Ще трохи й він прокинувся і потягнувся до невидимої сили магії. Настільки потужної, настільки поживної, що наповнився нею по самісінькі вінця.

– Ви цілителька? – тільки й могла видавити я.

– Не зовсім. Я можу допомогти тільки магам. Світлим. Тим, хто втратив дар. Або тим, хто як ти майже вичерпав магічний резерв. Таких як я називають реконструкторами.

Вона знову немов обмацала мене.

– А це ще що? – з очей метнулася золотиста іскра, яка пройшла крізь тіло так швидко, що я навіть не встигла злякатися. Ще золотий клубок іскор, не пропалюючи сукню, увійшла у мій живіт і...

– А-а-а!!!.. – від болю сльози бризнули з очей. Низ живота палав, я притисла ліву руку трохи нижче пупка.

Герка злякано дивилася на матір в усі очі. З браслета Самаекеша зірвалася золота куля, пропалила ледь помітну дірочку у тканині, обпалила шкіру. Пресвітла Аргіно, як же ж боляче! Мене немов пронизала тонка розпечена довга голка. Повітря стало густим та щільним, його не вистачало. Тітка кинулася було за кухлем води, але леді Айра жестом зупинила її:

– Нехай потерпить, зараз усе закінчиться. Де ти підхопила цю гидоту?

Я нічого не могла сказати – горло здавило зсередини. І наймерзенніше – я відчула, як із мене виповзає щось холодне і слизьке. Я закашлялася. І з новим нападом кашлю з мене вилетіла вузька і довга чорно-зелена змійка. Леді Айра спритно схопила її й одним рухом пальців відкрутила голову. Немов із повітря виникла колба, в яку вона помістила змійку. Єрошка з Марком витріщалися, спостерігаючи за тим, що відбувалося. Мій братик щось гаряче зашепотів на вухо Марку, той у відповідь тільки кивав, а на обличчі – величезними літерами світилося слово «цікавість».

– Молоді люди, залиште нас на кілька хвилин. Мені потрібно про дещо розпитати Руту, – звернулася вона до Марка та Єрошки. Марк тільки знизав плечима, а от Єрошка невдоволено засопів – як же ж, позбавили найцікавішого! – і, вони мовчки вийшли з-за столу.

– Це сиділо в твоїй матці, – вона ткнула пальцем у дохлу тварюку. – Яким чином вона в тебе потрапила?