Глава 11. Сеанс цілительства

Над блідим напіворком схилилися двоє вартових.

– Може, все ж таки цілительку покличемо? А то, не дай боги, дуба вріже. Не вистачало, щоб нам влетіло за небіжчика.

Другий не встиг відповісти.

– Розійдіться!.. – рявкнув Скріраніель і притулився вухом до Ойха, який хрипів.

– Стріла... під лопаткою... дихати важко...

– Його потрібно до вас, до Гаю Волхвів, він... – я осіклася. Ні, не можна думати про гірше.

– Ви хто такі? – підвищив голос один з охоронців і глянув на мене. – О, а цю конопату я знаю. Вона з цих, якихось нових магів, яких цього року набрали.

– Гей, руда, чого вештаєшся ночами?! Та ще й із... цим, – другий вартовий з побоюванням подивився на ельфа, – незрозумілим мужиком, – знайшовся він.

– До ярмарку готуюся, тітці допомагаю. А це мій далекий родич, – не моргнувши оком збрехала я.

Рані вже плів закляття. Тіло Ойхільда легко піднялося від землі й зависло у повітрі. На снігу залишилася темна кривава пляма, наче хтось виплеснув келих журавлинного морсу.

– Ойхільде, тримайся! – я взяла його за холодну руку.

Рані будував портал.

– Ви куди це намилилися з пораненим? – суворо запитав перший вартовий.

– За Зорекрилі гори, – знову збрехала я. – В Ізвачине.

Хіба мало хто може нас підслуховувати? Ойха на слідопитів ніхто не перевіряв.

Скріраніель дбайливо переправляв у портал напіворка, я йшла поруч, потім озирнулася – так і є – у заметі лежить сумка Ойха. В один стрибок я опинилася поруч, підхопила її за ремінь і, на очах у здивованих вартових, підбігла до порталу.

– Зачекайте на мене!.. – пролунав за моєю спиною голос Кхибри.

Подруга в одному халаті й капцях вибігла за браму.

– Стояти! – рявкнув стражник, направивши на тролицю алебарду.

– Відв’яжися!.. Це мій наречений!.. – вона пірнула під алебарду і проїхалася по снігу прямо мені під ноги.

Я простягнула їй руку, допомагаючи встати, і ми з нею удвох жваво встрибнули у портал.

Тітка Палажка розстелила постіль і розрізала ножицями одяг на сидячому Ойху. У могутньому тілі напіворка застрягли три стріли: пір'я однієї стирчало під правою лопаткою, а наконечник визирав із грудей, уламок другої – у стегні, а третя – у передпліччі. Другий і третій уламки безпечні, а ось та, що прошила груди орка наскрізь...

Тітка принесла гарячу медосвіжу воду.

– Кхибро, обтирай його, а я спробую витягнути стрілу.

– Відійди, – скинувши куртку, ельф відсунув тітку Пелагею і, проштовхнувши стрілу, зламав наконечник, обережно виймаючи стрілу зі спини.

Ойх заричав, у куточках рота зібралася кривава піна. Він обм’як і впав на простирадло. Ельф підхопив Ойхільда і ривком підійняв голову.

– Пий, Ойхільде, давай, пий! – тролиця майже просила його, притиснувши до губ кухоль із теплою водою.

Напіворк розтиснув зуби й спробував зробити кілька ковтків. Закашлявся, але вона не прибрала кухоль.

– Давай, миленький, Ойше, коханий...

– Ти маєш вижити тільки заради Кхибри, – твердо заявила я.

Поки Скріраніель намагався витягнути уламки двох інших стріл, тролиця поїла Ойха водою.

– Кхибро, – каламутні очі напіворка заплющувалися, говорив він ледве чутно. – Я йду з твоїм ім’ям у серці... І-і-і-і-і... батькові скажи – я орк, а не напівкровка...

Кхибра заридала, кидаючи кухоль на ліжко й затуляючи обличчя долонями.

– Сам скажеш! – розлютилася я. І розлютилася від відчаю, я не знала що робити. – Рані, якщо пані Армілсім чи Іггірія не можуть прийти, треба кликати Ейю. Або цілительку Верес.

– Коло сили не допоможе, нас мало, – Скріраніель навіть не повернувся.

– Ми повинні спробувати, – я стояла на своєму.

– Я буду з вами, – крізь сльози пролепетала Кхибра. – Я що завгодно зроблю, усіма світлими богами заклинаю вас: врятуйте Ойхільда!..

Ельф, нервуючи, дістав двох флаїв, щось прошепотів ельфійською одному й іншому і підкинув їх угору.

Потім, Скріраніель трохи нахилив голову вліво, а потім похмурішав.

– Іггірія та Армілсім біля Уламків Пам’яті. Обидві цілительки працюють із Канрікою, вони просять вибачення, що не можуть прийти.

– Ні-і-і-і-і!.. – Кхибра притискала до губ руку Ойха.

Ще за кілька хвилин прилетів синій базіка:

– Будуй портал, – сказав він голосом Ейі.

Рані дістав накопичувач і відразу ж побудував портал. Ейя вийшла з сумкою через плече й пристебнутим до паска товстим зошитом у шкіряній палітурці зі срібними застібками. Вона коротко кивнула, привітавши нас, присіла навпочіпки біля ліжка Ойха і поклала руку йому на груди.

– Пізно, – ельфійка повернула до нас бліде обличчя. – Він дуже слабкий. Я безсила.