Глава 9. Борщ, що гарцює

У «Сивому мерині» витали все ті ж знайомі запахи спиртного, смаженого м’яса, тушкованих овочів, поту і різних одеколонів – це десь сидять ельфи й адепти. Першим – за статусом належить, а другі – справляють враження на панянок.

Корчмар із носом, схожим на розвернуту копицю сіна, стояв за стійкою, сякаючись у синю картату хустинку.

– З’явилася... – замість привітання пробурмотів пан Мирон. – І як посвята?

– Нормально, – знизала я плечима.

– Переодягайся і за стійку. Я піду лікуватися. Зовсім розклеївся.

– Ви б до лікаря сходили, пане Мироне. Він би вам порошки виписав, – я додала до голосу співчуття, хоча, як мені здавалося, нікуди він не піде.

– Ще чого не вистачало – платити шарлатанам такі гроші! Апчхи!.. – на підтвердження моєї здогадки корчмар чхнув так, що сльози хлинули з очей струмками.

– Мироне, та й іди ти зі своєю хворобою! Усіх постояльців розлякаєш і заразиш! Що ти за мужик такий паскудний: тиждень шмарклями на всі боки бризкаєш, а лікуватися й не думаєш! – гучний голос гнома, що сидів біля вікна, підтримав схвальний гул відвідувачів. – Чи працювати нікому? Так плати більше. Он бідні дівки весь вечір як тхори крутяться.

– На те вони й подавальниці, щоб крутитися – пробурмотів корчмар.

Я не стала дослуховувати суперечку і втекла переодягатися. А коли з’явилася в залі, перепалка була в самому розпалі. Розчервонілий від випитого гном вліз на лаву, щоб подивитися в очі пану Мирону.

– Ти, Мироне, сучий кіт, що твориш?! – гном додав ще парочку міцних слівець своєю мовою. – Лялька на себе не схожа, ледь ноги пересуває, а Нюрка з останніх сил тацю тягає, а працює всього нічого. І руду заїздиш! Думаєш, ніхто нічого не знає?!

– Це що ж ти таке знаєш – апчхи! – що господаря у власній корчмі соромиш?

– Та всі вже знають, що руда – побутова магічка. І ти найнахабнішим чином збираєшся нею користуватися! На дарівщину! Бо грошей шкода!

Кроль повернув до мене розчервоніле обличчя. Я мотнула головою – я нікому нічого не розповідала.

– Звідки знаєш, що вона магічка? – примружився Кроль і зробив крок у бік гнома. Але йому перегородив дорогу орк. Той самий, що днями нарікав на високі ціни.

– Не чіпай.

Кроль мовчки оцінив відвідувача і зрозумів, що не здужає, навіть якщо й покличе близнюків.

– То звідки знаєш? – повторив своє запитання Кроль.

– Так чутки поповзли. А чутки як мухи – де сіли, там і напаскудили.

– І на дівках не здумай зганяти гнів. Вони у вас хороші, – прогарчав орк.

Корчмар кілька разів чхнув і гмикнув.

– Та тебе, Траґнак, як послухати, так усі наші дівки хороші. Мабуть, добре дають, раз ти так про них дбаєш!

У залі почулися окремі єхидні смішки. А моя рука потягнулася до заповітної качалки, яку я сьогодні взяла з собою – як відчувала, що знадобиться! І не подивлюся, що корчмар, вріжу так, що враз вилікується! До стійки підійшов Льох і простежив очима за моїм жестом. Він ледь хитнув головою – не треба. Гаразд, переживу, не вперше таке чути.

– Дурень ти, Мирон! – орк зі зітханням ледь не сплюнув.

Корчмар удав, що не почув. Він знову гучно чхнув, висякався і повернувся до незручних відвідувачів.

– Усе сказав, Оріарг? – корчмар спопелив запаленим поглядом гнома.

– Ні, не все, – гном спокійно витримав погляд і насупив кущисті мідні брови. – Це з твоєї милості нещасний Бублик скніє в «Скаженому баклажані». Ти заборонив кухарям годувати корчмового, а порядку з нього вимагав! Ще й жмотився на сорочку – бідний Бублик у ганчір’ї ходив, по столах жебракував. Негоже так чинити з хранителями корчми!

– А ти повчи мене, Оріарг! Апчхи!.. Та щоб ти крізь землю провалився, праведник!.. Забув, як минулої зими з домовихою лаявся? І що? Отримав від неї на горіхи? Дала копняка? Так тобі й треба!

– Та щоб ти скис! Тьху!.. – вкотре вилаявся гном. – Я з нею лаявся у справі, а не морив голодом і не змушував ходити у дранті!

– Ну тебе в пень із твоїми моралями! Гноменят своїх повчай, апчхи!.. Кролю, ходімо.

Чолов’яга знехотя підійшов до корчмаря, який сякався. Орк підсів за стіл до гномів.

– Не заваджу?

– Для доброго орка місця не шкода, – відгукнувся Оріарг. – Лялю, дитинко, принеси-но нам побільше ковбасок, солоних грибів, квашеної капусти та міцнішої випивки.

– А мені баранячий бік із підливою і миску печених овочів. Глечик домашнього вина і чарку побільше, – попросив орк.

Я налила в один глечик міцного гномського самогону. Від нього пахнуло таким духом, що з очей викотилися сльози. А в інший – вино. Поставила одну велику чарку та п’ять менших. Головне тепер – познайомитися ближче з паном Оріаргом. Його й пригостити можна зі своєї кишені. Я не збіднію, а от отримати в приятелі гнома ніщо не заважає. Наше знайомство може надалі перерости в торговельні відносини. Згадавши діловучу Офутту, я подумки посміхнулася.

– Ти легше, – поруч із гномом виник Лух. – А то й на двір можу виставити. Не подивлюся, що до почаю сплачено.