Глава 8. Головне – не зірватися

Герман сидів блідий мов Маруна, губи щільно стиснуті, пальцями він так сильно схопив моє плече, що я скрикнула.

– Даруй, – Герка відсмикнув руку. – Шафране, це дуже важливо – може, ти помилився, і в храмі був не Гріс? Я не можу в це повірити, хто завгодно, тільки не Богріс... і не Альг. Занадто багато ми всі разом пережили.

– Альгін тут ні до чого. І, так, я не скаржуся поки що ні на слух, ні на зір, – образився фамільяр, вусики здригнулися, а крила загрозливо задзижчали, клоп зробив коло над моєю головою і знову сів на долоню. – Хочеш сказати, що я не впізнаю його голос і взуття?

– Що він говорив? – дід стиснув долонями скроні так, наче вони готові були ось-ось вибухнути.

– Лаявся. Але він явно щось шукав.

– Але... чому? Чому Гріс? – Гера встав і, міряючи кроками кабінет, тер долонями обличчя.

Я понуро спостерігала за Геркою, що метушився. Мені теж не вірилося у зраду Кхибри, до того ж вона трапилася у всіх на очах, але в неї на те була вагома причина – взятий у полон батько. Зрада близького друга, з яким ти ділив дах, їжу і секрети – гірша за все. А найголовніше – Герка довіряв Богрісу як самому собі. До речі, потрібно попередити Альга.

– Діду, треба попередити Альгіна, що Богріс...

– Не потрібно нікого попереджати, – похмуро заявив дід. – Що він йому зробить? Зв’яже? Змусить танцювати під свою дудку? До того ж ваш приятель спить і бачить сто десятий сон.

– А ось ваші дочка і син не сплять, – глянув на діда Василь. – Кхибра від хвилювання переплутала адресата і птах прилетів до Пелагеї. А від неї дізналися й ми. Потрібно їм повідомити, що з Рутою все гаразд.

– То що ж ти мовчав?!!.. Не потрібно будувати порталів, – пробурмотів дід, дивлячись на складені пальці ельфа. Рані полегшено видихнув, склав руки на грудях. Дід же ж дістав із шухляди столу флая, буркнув, що я в нього, що все гаразд, і підкинув угору. Потім він перевів погляд на Герку, який все ще ходив туди-сюди:

– А якби її до ранку не випустили, ти б так і мерз під воротами?

– Я не сумнівався, що її випустять. У вас великий вплив на короля. – Він помовчав і додав: – Напевно… – Герман зупинився і вирячився на діда: – Нам, що, тепер не можна повертатися до Ситова?

– Як не можна? А ярмарок? А допомогти тітці? А як же навчання і підробіток? І перші іспити... мене ж можуть відрахувати, якщо я завалю сесію! Діду, а діду, що ж це виходить? Усе накрилося мідним тазом, так?

Дід мовчав, над чимось роздумуючи.

– І чому нам не можна повертатися? Де ми? Хіба не в столиці? – продовжувала я сипати запитаннями.

– Ми в Тинозерові, – дід побарабанив по стільниці кісточками пальців. – Ситів ще занадто небезпечне місто, щоб я міг спокійно ходити вулицями. Добре, що порталами можна користуватися, а то драконами в таку погоду не налітаєшся. Як і грифонами.

Від подиву я відкрила рота. Це ж за Зорекрилими горами! Так далеко!

– Вас виманили, пане Уланьяр, – похмуро сказав Василь, – спіймали на живця. Я, звичайно, можу помилятися, – він забарився, дивлячись на магічне полум’я в комині, – але чекайте біди.

– Я це вже зрозумів. Знати б якої? – у голосі діда ні краплі гіркоти, ні краплі занепокоєння, наче він чекав на черговий хід супротивника. – Доти, доки не з’ясую, хто затіяв помсту – а я впевнений, що мені за щось мстяться – я не можу розробити жодної стратегії.

– От же ж душевно ви комусь насолили, – подав голос Шафран, – я б сказав, талановито!

Я стисла кулак так, щоб не розчавити свого балакучого фамільяра, щоб не гнівити й без того збентеженого діда, і засунула його під ковдру. Але дід удав, що нічого не почув.

– Гаразд, до ранку залишилося не так багато часу. Потрібно подрімати. Я теж не з леовардійської сталі зроблений. Розпоряджуся, щоб вам приготували кімнати, – тоном, що не терпить заперечень, промовив дід, узяв зі столу дзвіночок і енергійно потряс. Кімнатою розлився гучний мелодійний дзвін, та такий, що з нас враз злетіла дрімота. Незабаром до кабінету увійшла невисока літня жінка, що куталася в пухову хустку.

– Лало, буди дівчину, нехай підготує ще одну кімнату й перевірить комини. А ти, зроби відвар з милорики.

Милорика! Я згадала як лікувала Єрошку. А де поділася пляшечка з моїм концентратом, який я придбала у пана Кюнта? Востаннє я бачила її у нашій кімнаті на поличці. Я її навіть забула взяти з собою у далеку подорож у Кришталеву Конюшину. Стоп! Потрібно буде переговорити з Муфтом, може він її десь сховав?

Вася вдячно кивнув. Від втоми він ледь тримався на ногах. Рані хотів було щось сказати, але дід жестом змусив його замовкнути й ельф тільки зітхнув.

– Слухаюся, пане Уланьяр. Панству теж подати відвар?

– Усім.

Коли ми повернулися в кімнату, на столику вже стояв глечик і дві чашки. Коли Лала тільки встигла? З глечика смачно тягнуло солодкістю. Це милорика так пахне. Росте тільки в цих краях. Навіть містечко з такою назвою є, південніше від Тинозерова.

Поки пили – мовчали. Герка стягнув чоботи, роздягнувся і розтягнувся на ліжку. Я вляглася поруч, накрила нас ковдрою і притулилася до теплого боку коханого. Він одразу ж мене обійняв і ткнувся губами в лоб.