Глава 7. Погані новини

Я прокинулася у незнайомій кімнаті. У комині зі свистом потріскували дрова, принюхавшись розрізнила сосну, вільху та ялівець. Стоп! Хто буде палити у комині ялівець? Повернувши голову, побачила сплячого поруч, поверх ковдри, Герку. Однією рукою він обіймав мене, іншу сховав під себе. Мабуть надто втомився, раз навіть не поворухнувся від мого кашлю. Чи кашель наснився? Я поворухнулася. Герка тільки сильніше притиснув мене до ліжка.

– Геро, пусти, мені душно, – пошепки попросила я.

Герман заворушився і розплющив очі.

– Руто... жива... Ой, я не те хотів сказати, просто наснився дивний сон, що ти замерзаєш, а я не можу тебе відігріти.

– І ти вже розраховував поїсти у тітчиній таверні поминальних пиріжків? – не втрималася я від сарказму.

– Раз жартуєш, значить, усе добре, – він потерся носом об моє плече й глибоко вдихнув, але руку так і не прибрав. – Ти пахнеш імбиром.

– Угу...

Я оглядала просту спальню з широким ліжком. Комин, крісло та ліжко. Нічого зайвого. На тітчину таверну не схоже.

– А де ми?

– У твого діда.

Двері тихенько відчинилися, до кімнати увійшла... пані Армілсім. Відблиск вогню впав на світле волосся цілительки. Герман одразу ж схопився і вклонився. Ельфійка відповіла легким кивком.

– Залиш нас, будь ласка, – вона торкнулася плеча Германа, той кинув нервовий погляд, але перечити не посмів, а сів натягувати чоботи.

Щойно за ним зачинилися двері, цілителька підійшла, відкинула ковдру, присіла на краєчок ліжка і поклала руки мені на груди. Усередині миттєво заворушилося друге джерело та полинуло до рук ельфійки. Від сильного сплеску імбирного запаху запаморочилося в голові. Руки пані Армілсім немов пройшли всередину мене та заспокоїли джерело. Мені здалося, що воно стало слухнянішим.

– Запалення легенів, яке починалося, я вилікувала. З іншими органами теж все гаразд, окрім... – ельфійка запнулася і відвела погляд.

Я не квапила її, а серце штрикнуло голкою, явна ознака того, що зараз почую щось погане.

– Руто, ти гарна дівчина... добра, чуйна, смілива... Ти багато чого доб’єшся у житті...

– Так кажуть, коли хочуть сказати щось погане, – у роті пересохло, різко стало жарко, а потім холодно.

Цілителька зволікала. Вона вкрила мене і зазирнула в очі

– Мені дуже шкода, але… у тебе не буде дітей...

– Що?!.. – я не вірила в те, що чула. На очі навернулися сльози. Коли ми забирали в Горпини браслети, я казала, що не хочу дітей одразу після шлюбу. Ми планували їх після закінчення академії... Виходить, даремно. У голові спливли слова «сестер»: «Пустоцвіт!» Як у воду дивилися. Наврочили.

– Уланьяр не цілитель. А твоє друге джерело, хоч і прокинулося, але потрібної сили ще не набрало... Молоде цуценя, хіба що тільки хвостом не вихляє, – правильно охарактеризувала імбирне джерело ельфійка. Вона помовчала і додала: – Сирість, холод і каміння зіграли злий жарт...

Я відчувала, як той клятий холод охоплює мене зсередини. Крижана статуя, ось ким я себе відчула. Таких роблять маги перед яснозорськими святами. У тиші вогонь лизав дрова, вони посвистували, їхній свист здавався сумною піснею. У вогні горіли наші з Геркою плани й надії.

– Ніхто не знає, що приготувала доля, – слова пані Армілсім ривком висмикнули мене із заціпеніння.

Я більше не могла стримувати емоції. Перевернувшись на живіт, ткнулася в подушку і заплакала. Збулися прокляття ненависної Ши-Ранси! Маруна її почула. У тітки забрала народжених дітей, а в мене ненароджених. Так, я не хотіла до кінця юноцвіту складати руки на животику. Але ж… чому б ні? «Тому що їх не буде ніколи», – відповіла я собі й губи затремтіли від усвідомлення того, що сталося, а з очей знову полилися сльози.

Я відчула на собі теплі руки цілительки. Вона щось зашепотіла ельфійською, але я перевернулася і крізь пелену сліз подивилася їй в обличчя:

– Не варто мене заспокоювати, пані Армілсім!

– Я не заспокоюю, – серйозно відповіла вона. – Я кажу, що раз боги ведуть із тобою гру, то не стань маріонеткою в їхніх руках. Вибач, я забуваю, що ти не знаєш нашої мови.

– Але... як я житиму без дітей? Кому я передам свій зошит рецептів? І... як про це сказати Герману?

– Якщо це твій чоловік, то разом із тобою переживе всі біди. А якщо ні... значить, ти прийшла в цей світ за чимось іншим. – Руто, ніщо не стоїть на місці, – цілителька дивилася на мене зі співчуттям. – Ти сильна. Направ енергію в інше русло. Щодня маги творять нові заклинання, щодня відбувається щось нове. Світ змінюється, він не стоїть на місці. Можливо, через кілька років я зможу тобі допомогти. Та ти й сама володієш магією цілительства. Одне від душі тобі раджу – не зациклюйся. Див у світі стільки, що не перерахувати. Ти власними руками можеш їх творити.

– Але поки я не осягну визначену магію, я не зможу себе зцілити, хіба не так?

Пані Армілсім мовчала. Я знесилено згорнулася калачиком і натягнула ковдру на голову. Цілителька нечутно піднялася і в дверях сказала:

– Не дозволяй богам зробити тебе маріонеткою в їхніх руках.