Глава 6. Нічні відкриття

На зап’ястях замкнули кайданки. Дихати одразу ж стало боляче. Коли лікували Кхибру, вже відчувала таке – ніби джерело завалили валунами, мені ж закрили обидва. Я спробувала глибоко вдихнути, але груди полоснуло болем. Я закашлялася, Міларунн кинулася до мене, але конвойний її різко відштовхнув.

– А ну! Тримайся від ув’язненої якомога далі!

– Вона затримана! – запротестувала пані Грехем. – Я її кураторка, ви не маєте права втручатися в обряд посвячення...

– Якщо ви порушуєте закон, то ми маємо право втручатися навіть у процес появи на світ, – осадив її старший. – Краще приготуйте виправдувальну промову: як це кураторка курсу не знає, що в Лартіоні «Співочий пиріг» печуть тільки в «Місячній росі» і на королівській кухні? А ви, пане Бланц, теж не шануєте закон?

– Це – дар богині, а не щоденна трапеза, – голос ректора був похмурий.

– Мені начхати на ваші дари, якщо вони йдуть урозріз із буквою закону.

– У нас юридично все узгоджено!

– Та невже?! Тоді що ми тут робимо?! – скипів конвойний. – Ви б, пане ректоре, приготувалися до завтрашнього дня. Вас начебто тільки недавно на посаді поновили? У вас є ціла ніч, щоб подумати – чи надовго? – сказав як відрізав він.

– Але... – почала було наставниця, але ректор лише похитав головою, мовляв, не має сенсу.

– Пішла! – старший конвойний штовхнув мене в спину, я ледве втрималася на ногах, але випрямилася і пішла.

Я глянула на зблідлого Герку, який стояв біля входу, і, долаючи біль у грудях, крикнула на ходу:

– Геро, Бублика потрібно обов’язково погодувати! Кашею! Попроси Кхибру або Рунн.

– Руто...

– Припинити балачки!.. – грубо обірвав його конвойний і штовхнув мене в спину так сильно, що я все ж таки впала, боляче вдарившись коліном об бруківку, притрушену снігом. Конвойний схопив мене за комір і потягнув вгору.

– Ай!.. Відпустіть, я сама, мені боляче! – я стиснула зуби від злості й болю.

– Руто!.. – Герман кинувся до мене, але його з силою відштовхнув другий конвойний. Він не встояв і плюхнувся у замет. Альг і Богріс одразу ж підскочили й допомогли йому встати.

Мене підвели до чорного критого екіпажу й відчинили двері.

– Руто!.. – голос Кхибри затремтів. – Я зв’яжуся з твоїм дідом!..

– Хоч із прадідом, – посміхнувся конвойний, – їй це навряд чи допоможе.

Конвойні сіли по обидва боки, їхній старший – навпроти нас. Екіпаж рушив. Гіршої підводи, напевно, в усьому Ситові годі й шукати: кожну вибоїну, кожен камінчик я відчула на повну. Зрозуміло, що про зігрівальні амулети тут можна тільки мріяти. До крижаного сидіння я, здавалося, приросла. Добре, якщо обійдуся нежитем. Від холоду щипало щоки та руки – моя улюблена дублянка і рукавиці залишилися у Храмі. Холодний метал кайданків обпікав зап’ястя. Дихати боляче, майже неможливо. Я лише періодично зігрівала хуканням долоні. Але цього вистачало на кілька митей. Навіть близьке сусідство з конвойними не додавало тепла. Глузливий погляд старшого не віщував нічого доброго.

Коли доїхали, я чхала і шморгала носом. Пані Верес дуже здивується, побачивши мене вранці із застудою. Тільки недавно лікували. Згадала цілительку і одразу подумала: «Яка пані Верес? Руто, прокинься! Тебе зараз засунуть у в’язницю і протримають до ранку. У кращому разі, випустять під заставу. А якщо ні?» Від цієї думки стало не по собі. А якщо я застуджуся ще більше? І застуда перейде в серйозне захворювання? Теплі штанці поверх спіднього та панчіх здавалися зараз легким ельфійським мереживом.

Коні зупинилися.

– Приїхали! – почулося з вулиці. – Виходь!

Мене виволокли на вулицю, бо через розбите коліно я не змогла встати, та все одно потягли до похмурої будівлі. Я згадала, що не так давно я була тут на очній ставці з Ши-Рансою. А тепер боги підклали мені жирну свиню. Мене залишили у порожній кімнаті, в якій сидів пузатий поліцейський із густими чорними вусищами, що звисали до грудей.

– Хто така? – монотонно запитав він.

– Рута Морошкіна, – тремтячим від холоду голосом відповіла я.

– Скільки років? Де живеш?

– Двадцять два. У Ситові, апчхи!..

– Конкретніше?

– У гуртожитку академії Нескінченної Спіралі Часу.

– Номер кімнати?

– Сто тринадцять.

– Коли й де народилася?

– П’ятого юноцвіту Білого року.

– Гм, треба ж, – він прискіпливо подивився на мене, – пощастило. Світлі боги твої заступники. Значить, недовго тут пробудеш.

Я кілька разів гучно чхнула.

– Затримали тебе за те, що приготувала «Співочий пиріг», заборонену поза «Місячною росою» і королівською кухнею страву.

– Це не страва, – хрипким від застуди голосом запротестувала я, – це пиріг.

– Хоч сир. За законом – не можна і крапка. Король Веліяр Перший, нехай продовжать його дні пресвітлі боги, не скасував його. Тому сьогоднішню ніч проведеш у камері. А завтра прийде прокурор і вирішить, що з тобою робити.