Глава 5. Дари Найзінтри

Різким рухом я скинула ковдру з Білочки.

– Хто тобі дозволив ритися в моїх речах?! І де ягоди?! Ти їх з’їла?!

Міларунн злякано терла очі.

– У чому справа? Я нічого не чіпала... Які ягоди? – сонно бурмотіла вона, поправляючи піжамну курточку.

Я підняла з підлоги зошит і дбайливо закрила.

– Це рецепти моєї бабусі! Вони лежали в мене під подушкою! Як вони опинилися на твоєму ліжку?! Зошит сам прийшов, чи що?!

Від злості, що нахлинула, я готова була розтерзати Міларунн. Вона здивовано подивилася на мене і розвела руками.

– Я не брала ніякого зошита і не їла ягід. Руто, чим завгодно можу заприсягтися, навіть здоров’ям усієї своєї родини. Почуй мене: я нічого не брала і не їла.

– Муфте!.. – у відчаї крикнула я.

Через мить з’явився переляканий домовик.

– Що сталося?

– Біда, – я мало не плакала. – Хтось проникає в нашу кімнату та риється у моїх речах. Спочатку догори дриґом все перевернули, а тепер ягоди з’їли і в бабусиних рецептах рилися.

Домовик почухав бороду, потім запустив п’ятірню в скуйовджене волосся.

– Діла-а-а-а...

– Ти в ректора був?

– Був, – зітхнув Муфт. – Він обіцяв у всьому розібратися.

– Руто, коли я прийшла, ягоди стояли на столі, а в кімнаті був лад, – Білочка загорнулася у ковдру і сіла на ліжку.

– Догори дриґом все перевернули до тебе, – мені стало шкода одногрупницю. Мало того що налетіла, так ще й розбудила, а вона теж підробляє. Гаразд, вибачатися буду потім. Я глипнула на притихлих Муфта і Рунн: – Здається, що про спокій доведеться забути.

– Треба кликати детективів. Як там вухатий? Хоч у чомусь уже розбирається? – поцікавився домовик.

Я знизала плечима – разом із ними я не ходила за останнім артефактом, але, судячи з того, що його знайшли, Лік усе ж таки чогось уже навчився.

– Клич хлопців, – кивнула я Муфту, перевела погляд на сонну Білочку і зітхнувши сказала: – Вибач, але сьогодні навряд чи виспимося.

Але вибачилася я даремно – в очах одногрупниці вже танцювали бісики. Вона накинула строкатий теплий халат зверху піжами, натягнула вовняні шкарпетки, швидко застелила постіль і сіла, чекаючи на хлопців.

– Подивися на неї, моя дорогоцінна, – почувся тоненький голосок фамільяра, – по-моєму, панянка не усвідомлює, що те, що відбувається, може загрожувати смертю однієї з вас.

– Та ну тебе, – відмахнулася Міларунн.

– Він має рацію, – я придушила позіхання. – Ми весь цей час ходимо по вістрі клинка. Думаєш, мені жодного разу не було страшно? Одні Діти Сутінків стільки жаху нагнали...

Я згадала Яарна і здригнулася. Якби пан Флюн не дав сонний корінець, а за кілька днів Рані не випустив у його горло стрілу, то, можливо, я б зараз тут не сиділа, а виношувала спадкоємця одноокому найманцеві десь у глибокому підземеллі. Хто зна’, він би міг запросто сховати мене в тому ж Будинку насолоди й ніхто б мене там не знайшов. А після пологів просто перерізав мені горло та зіштовхнув у глибоку ущелину. Згадалося мала Х’йонн, яка забажала зняти скальп. Ні вже, нізащо б повторно не зважилася на таку пригоду! Про Буретворця й упиря взагалі мовчу, моторошне видовище, та й сама Маруна не викликає радісних емоцій.

У двері поскреблися, я відчинила. Сонні та скуйовджені хлопці стояли на порозі, всі, крім Герки, той навіть не встиг переодягнутися.

– Перевір заклинання, щоб нас уранці не звинуватили в зайвому шумі, – попросила я Германа.

Той запитально подивився на мене, але мовчки виконав прохання. У кутку з’явився Фінік.

– Сідайте, чого стовбичити? – зітхнув домовик. А коли хлопці розсілися, то почав говорити: – Отут днями таке собі сталося... Дівчачу кімнату догори дриґом перевернули. Що шукали – незрозуміло. Але сьогодні хтось знову нишпорив у кімнаті, зошит із рецептами Рутиної бабусі опинився на ліжку Міларунн, а Радість Ірдонги зжерли. Жодної ягоди не залишили.

– Ти їх купила?! Навіжена! – звісно, Лікраніель не втримає язика за зубами. – Вони ж цілого статку коштують!

– І ці статки хтось найнахабнішим чином зжер! – я похмуро сопіла.

– Тебе хоч чогось на факультеті навчили? – ткнув пальцем у Ліка Муфт.

– Ну, навчили дечого, – невизначено протягнув ельф.

– Може, пошукаєш сліди? Раптом щось залишилося?

Лік знизав плечима, глянув на мене, шукаючи підтримки, але я мовчала. Нехай відпрацьовує пиріжки та сьогоднішній шматок м’яса! Ельф зітхнув, підвівся і зосереджено почав читати якесь закляття ельфійською, тонкі пальці плели хитромудрий візерунок. Ого! А раніше він ніколи не показував свої вміння! З пальців зірвалася тонка димчаста стрічка. Вона повисіла перед нами в повітрі, а потім покотилася під ліжко, потім витягнулася і пройшлася стінами та дверима, а потім закотилася під шафу. І через кілька секунд почулося сопіння, а за ним крик:

– Йой! Вбивають!..

І до нас викотився сплутаний стрічкою... Пузогрій! Живий?! Оце так зустріч!