Частина перша. Глава 1. Ну, здоров будь, пригодо!

Ранок почався зі скандалу. З грандіозного скандалу, який назрівав відтоді, як ми з Геркою зняли кімнату. Якщо тітка Паша раділа, то батя хмурив брови й невдоволено бурчав у бороду. І ось терпіння його увірвалося. Але про все послідовно.

Ми з Германом довго не виходили з кімнати. Та й куди поспішати, адже сажевниця. Герка відчергував і з’явився о четвертій ранку, і одразу ж вирубився від утоми: усю ніч вистежували привида під старим мостом у Ремісничому кварталі. Мешканці поскаржилися, що завівся привид і немає від нього ночами спокою: то виє, мов той миршавий пес, то плаче, наче панянка напередодні весілля, то лякає опівнічників, що повертаються додому. Нікого з померлих мешканців кварталу місцеві в привиді не признали. А це означало тільки одне – і в прямому, і в переносному сенсі він – залітний.

Адепти на чолі з паном Кнопочкою відважно вирушили на пошуки примарного нахаби. Ним виявився і справді не місцевий: кузлерський самогубець, який повісився через картковий борг. Той був настільки величезний, що нещасний нічого не знайшов кращого, ніж накласти на себе руки. А оскільки за життя він був стерпним магом-стихійником, то морочив голову ловцям. У підсумку все одно його спіймали в пастку, побудовану Богрісом. Але перед цим привид встиг поводити патрульних усіма калюжами, очеретами й горбками, яких під мостом виявилося безліч, бо річка давно пересохла і те, що іменувалося річкою Баклажанкою, відповідало назві – колір води був насичено-баклажановий. Крім жаб і п’явок там давно нічого не було. Може, її й варто було б почистити, як ми це зробили з Гірким струмком, але навіть старожили не пам’ятали, хто й коли її прокляв, та й чи проклинав її хтось узагалі.

Невгамовний привид злетів ще на кілька дахів. А після того як Альг ледь не зірвався з водостічної труби, пан Кнопочка накричав на адептів некромантів, які нервово згадували заклинання. Нарешті Богрісу вдалося побудувати пастку й заманити в неї привида.

Під ранок, змерзлий до кісток і брудний, як бездомний пес, Герка прийшов до номера. Він одразу ж пішов під гарячий душ, а потім ліг, зарився носом у моєму волоссі, і вирубився. Я до світанку боялася поворухнутися, щоб не потривожити його сон. А потім заснула і сама. Це вже прокинувшись, він розповів про подію на чергуванні.

По сажевницям і божедарьям адепти відпочивали. Тренувань не було, можна спати до полудня і робити що заманеться. Чим власне ми із задоволенням і зайнялися. І, заспані та щасливі, з’явилися тільки до обіду. Я потягнула носом – неймовірно смачно пахло грибною юшкою і рибою. Ми швидко впоралися і з юшкою з білих грибів, і з лящем, запеченим зі сметаною, часником і бруньками пухирчастої верби. А коли смакували пирогами з журавлиною, запиваючи трав’яним відваром, батя не витримав і гепнув кулаком по столу. Я здригнулася, Герка здивовано завмер, а тітка Палажка з Єрошкою навіть перестали жувати.

– Довго це триватиме? – він не зводив з нас суворого погляду.

– Що саме? – не зрозуміла я.

– Ось це усе? – батько зробив невизначений жест рукою в наш бік.

– Поясни, – я була спокійна.

– Ти збираєшся одружитися?! – раптово гаркнув батя і вирячився на Германа як бик на недбайливого пастуха.

Герка застиг із пирогом у роті.

– Бать, ми це вже обговорювали, – почала я. – Я не хочу заміж. Ось спочатку вивчуся...

– Тобто, гріховодити ти хочеш, а заміж ні? І як це називається?! Га?! – перебив мене батько і знову гепнув кулаком по столу так, що посуд підстрибнув. – Мені сказати чи сама здогадаєшся?!!!

– Коханнячко!.. – замість мене відповів Шафран.

Єрошка пирснув і тихенько захихотів і одразу ж дістав від батька потиличник.

– За що?! – заволав він.

– Поїв? Геть з-за столу! Нема чого дорослі розмови підслуховувати.

Єрошка потер потилицю, схопив пиріг і мовчки вийшов із кімнати.

– Довго триватиме ваша розпуста?! – не заспокоювався батя. – Як мені людям в очі дивитися?! Рідна дочка кохається з… – здається від злості він навіть забув Геркине ім’я. – Та ще й мало не на моїх очах! Сором який!

– Прошо, – спробувала заступитися за нас тітка, – та що ти справді?! Куди їм поспішати? Рутка тільки перший виток закінчує, а якщо діти підуть? Їй же складно буде. У нас часу немає сидіти з дітьми – турбот сила-силенна. Треба таверну утеплити, дах тільки закінчили робити...

– От і добре, що діти підуть! Їй рочків скільки?! Двадцять два, Палажко!.. У її віці вже двох виховувати треба, а то й більше! А вона в академії вчиться!.. Тобі багато дала ця академія?! Ким ти стала, га?! А була однією з найкращих! Може, тебе допустили до кулінарної гільдії?! – Ні! Може, ти винайшла щось видатне?! Знову ж таки, ні! Навіщо ти стільки років витратила на навчання?! Хто ти?! – Хазяйка таверни! Мрія, а не кар’єра! Без твоєї академії ти не змогла б нею стати, га?!!!

Тітка стала сіріша за снігову хмару, руки стиснулися в кулаки, вона з люттю глянула на батька, але той не звернув на неї аж ніякої уваги і продовжив:

– І цій не потрібна ніяка академія! Готувати вона й так уміє! Квасить, солить, маринує краще за багатьох господинь... Мати наша теж вчилася! І?! Чим у підсумку все закінчилося?! З ганьбою видворили з Ситова!.. Батько як крізь землю провалився, мати сама нас тягла і на ноги ставила! Бо він, бачте, маг! За покликанням своїм подався! І цей туди ж піде! – він ткнув пальцем у Геру. – А Рутка залишиться сама, з дитиною або двома. І з вищою академічною освітою, яка їй ні на який овоч не здалася! Працювала б у тебе в таверні подавальницею або помічницею шеф-кухаря і горя б не знала! Ні! Джерело магічне!.. Захотілося освіченою стати! Знала б ти, – він глянув на мене так, що захотілося сховатися під стіл, – як я картав себе за те, що піддався на вмовляння і дозволив тобі вчитися!.. Треба було нікого не слухати. Он у Єрошки теж дар відкрився, і що?! Скільки це принесе йому щастя?! Тільки й знають бігати до нього за картинами!