Розділ 21

Розділ 21

Сяючий вихор магічного порталу переніс Амеліс додому. Вона опинилася просто посеред  вітальні. М’який килим під ногами замінив теплий морський пісок, а в повітрі замість солоного бризу знову запахло домашнім затишком, липовим цвітом і сушеною м'ятою.

Першим, хто її зустрів, був Маркіз. Пухнастий сірий кіт поважно підвівся з дивана, повільно потягнувся, вигнувши спину дугою, і вимогливо нявкнув, підійшовши до господині. Він понюхав поділ її сукні і відчув  запах моря та магічних морських духів.

— Ох, Маркізе, ти навіть не уявляєш, де я тільки-но була, — зітхнула Амеліс, опускаючись на коліна й почухавши кота за вушком. — На побаченні з піратом! Вірніше, з капітаном. На безлюдному березі, у білосніжному шатрі... І знаєш що? Це було щось просте і водночас незвичайне. Без хизування, без нудних лекцій і без магії, яка лізе з усіх щілин. Ми просто вечеряли і розмовляли, як друзі.

Маркіз мружився від задоволення, стиха муркочучи, ніби уважно вислуховував дівочі таємниці й схвально кивав.

Вперше за довгий час Амеліс відчувала справжню легкість. Напруга останніх днів нарешті відступила. Вона дістала магфон і швидко набрала повідомлення Ліані:

«Привіт! Я повернулася з четвертого побачення. Тобі терміново треба це почути! Як щодо прогулянки парком завтра? Заодно пообідаємо в тому затишному ресторанчику біля алеї. З мене кава й розповідь про справжнього капітана!»

Відповідь прилетіла майже миттєво:

«Капітан?! Я вже згораю від цікавості! Домовилися, завтра о дванадцятій біля головного входу. Тільки спробуй щось приховати! Чекаю на всі-всі подробиці!»

Того ж вечора в розкішній резиденції Рейвена панувала геть інша атмосфера.

Рейвен стояв біля панорамного вікна свого кабінету, спираючись рукою на масивну раму, і похмуро спостерігав за вечірнім містом, яке палахкотіло мільйонами магічних вогнів. Чотири побачення. Чотири дівчини, які манірно всміхалися, намагалися вразити його статками своїх родин, вишуканими магічними сукнями чи світськими манерами. Всі вони бачили в ньому лише заможного, впливового чоловіка та бажаний трофей, а система SoulMatch здавалася йому суцільним кошмаром.

— Пане, — у кабінет безшумно зайшов дворецький із тацею на якій лежала купа листів. — Ось ваша кореспонденція.

 — Що там Брейстоне? — не повертаючись запитав чоловік.

— Запрошення на бали, вистави, звані вечори та листи від вашої матінки та…

— Викинь їх, а листи матінки поклади на стіл, — перебив його Рейвен, навіть не обертаючись. —Я відповім матері пізніше, а завтра я їду у справах.

Брейстон здивовано підняв брову, звіряючись із графіком на своєму планшеті:

— У справах? Зранку у вашому графіку немає жодних викликів чи зустрічей...

— Особисті справи, — відрізав Рейвен.

Зізнатися вірному дворецькому в тому, що він просто виснажений побаченнями, фальшивими компліментами та світською метушнею і хоче на самоті прогулятися міським парком, розвіяти важкі думи, чоловік не збирався.

Брейстон лише шанобливо кивнув:

— Як накажете, пане. Я перенесу всі зустрічі.

Наступного дня полудневе сонце м'яко освітлювало алеї центрального парку, пробиваючись крізь густу крону дерев. Повітря було сповнене солодких пахощів квітучих лип та свіжоскошеної трави.

Амеліс і Ліана повільно йшли бруківкою. Оскільки залишити Маркіза вдома дівчина сьогодні не наважилася — кіт із самого ранку ходив за нею тінню й вимогливо нявкав біля дверей, — вони взяли його із собою, пристебнувши до стильного ремінця повідець з м'якою петлею. Маркіз ішов поважно, високо тримаючи пухнастий хвіст, і з королівською величчю розглядав перехожих.

— Тобто він справді сказав, що його зареєструвала колишня? — сміялася Ліана, тримаючи подругу під руку. — Оце так помста!

— Уяви собі! Вона вирішила таким чином його провчити, — усміхалася Амеліс, згадуючи щире обурення Кайра. — Але капітан виявився дуже вихованою та приємною людиною. Ми просто поговорили, посміялися, побажали одне одному успіху, і я повернулася. Жодного тиску, жодних повчань чи вихвалянь.

— Оце так історія... Мені б таке побачення, — зітхнула Ліана. — А той його корабель з чорними вітрилами?

— О, він виглядає вражаюче! Наче з легенд.

Тим часом неподалік, осторонь від гамірної центральної алеї, у вишуканій альтанці з різьбленого дерева стояв Рейвен. Він повільно блукав затіненими стежками парку, сподіваючись на тишу й самотність, аж раптом магфон у його кишені наполегливо завібрував. На екрані висвітлилося: «Мама».

Чоловік втомлено зітхнув, відійшов під глибокий затінок альтанки й прийняв виклик:

— Так, мамо. Доброго дня.

— Рейвене, синку! Як ти? Я чула , що ти ходиш на побачення і SoulMatch уже підібрав тобі кілька варіантів... Коли ти нас познайомиш хоч з кимось? — пролунав у слухавці стурбований, але теплий жіночий голос. — Ти ж знаєш, як ми з батьком переживаємо.

— Мамо, будь ласка, тільки не це, — виснажено мовив Рейвен, потерши скроню. — Я саме прогулююся, давай поговоримо про це пізніше. Ці побачення... це суцільна помилка. Дівчата цікавляться лише моїм статусом.

Саме в цей момент повз альтанку, всього за кілька метрів, проходили Амеліс із Ліаною. Маркіз раптом зупинився, вловивши якийсь цікавий запах у траві біля клумби, і гучно та вимогливо нявкнув:

— Мяв!

Рейвен від несподіванки осікся на пів слові й мимоволі обернувся на звук. Його погляд ковзнув по алеї, шукаючи джерело цього впевненого котячого голосу. Але саме в цю секунду між альтанкою та дівчатами пройшла невелика група молодих магів, які гучно обговорювали куди піти ввечері.

За їхніми спинами та пишними кущами квітучих гортензій Рейвен побачив лише силуети людей, що віддалялися, та білий кінчик пухнастого котячого хвоста, який миттєво зник за поворотом алеї.

— Рейвене? Ти мене чуєш? Що там у тебе за гамір? — занепокоїлася мати в слухавці.

— Нічого, мамо, просто кіт... Я передзвоню тобі ввечері, добре? Прошу тебе, не хвилюйся.