Розділ 20

Розділ 20

Чоловік стояв біля води і не поспішав обертатися. І Амеліс зупинилася за кілька кроків від нього й мимоволі затримала подих. Високий, стрункий, широкі плечі й розслаблена постава та темне волосся, яке розтріпував вітер. На ньому були прості чорні штани, біла сорочка з розстебнутим коміром і темний шкіряний жилет. Нічого надзвичайного — принаймні доти, доки чоловік не повернувся.

Амеліс встигла розгледіти гостру лінію щелепи, темні, проникливі очі й тонкий шрам, що перетинав ліву брову. Він уважно подивився на неї. І кілька секунд обоє мовчали, дослухаючись до шуму прибою.

— Ви Амеліс? — голос виявився низьким і трохи хриплуватим.

— Так, — підтвердила дівчина й кивнула головою.

— Чудово, — всміхнувся Кайр.

Він кинув погляд на її босоніжки, потім на легку блузу і подивився в очі дівчини:

— Я вже почав думати, що повідомлення SoulMatch— чийсь невдалий жарт. Але сова з конвертом були справжні. І довелося йти на побачення.

Амеліс озирнулася на безлюдний берег:

— А ви часто були на побаченнях на безлюдному березі?

Чоловік ледь помітно всміхнувся:

— На безлюдному березі я зазвичай буваю не на побаченні, а на зустрічі.

— На зустрічі? З ким якщо не секрет?

— На зустрічі з митниками. Вони зазвичай виглядають не менш романтично.

Амеліс не стримала усмішки:

— То ви митник?

— Ні.

— Слава магії, — швидко видала Амеліс.

Чоловік тихо розсміявся. І саме в цей момент десь над морем пролунав дивний звук — наче важке дерево скрипнуло під вагою хвиль.

Амеліс обернулася. Недалеко від берега, було видно великий темний корабель. Вітрила були чорними, а на найвищій щоглі майорів прапор із білим черепом, під яким перехрещувалися два магічні клинки.

Амеліс повільно повернула голову до чоловіка. Той дивився на неї абсолютно спокійно.

— Ви… пірат? — тихо промовила дівчина.

— Капітан, — серйозно сказав чоловік.

— Це так принципово? — запитала дівчина.

— Надзвичайно.

Амеліс кілька разів кліпнула:

— SoulMatch вирішив відправити мене на побачення з піратом, —зітхнула дівчина.

— Капітаном, — терпляче виправив він.

— З капітаном-піратом.

— Краще так, ніж просто піратом.

Вона схрестила руки на грудях:

— І як вас звати, капітане?

— Кайр Вейлен. Але для вас — просто Кайр.

— Дуже приємно, Кайр, — Амеліс чемно кивнула.

Між ними знову запала тиша. А неподалік м'яко накочувалися на берег хвилі моря. Амеліс подивилася на корабель, потім на Кайра, а тоді знову на чорні вітрила.

— А побачення буде на ньому? — схвильовано запитала вона.

— Якщо ви не боїтеся, то можна й на кораблі, — насмішливо мовив капітан.

— Я не боюся. Я просто хочу знати, чи не збираєтеся ви мене викрасти.

Кайр задумливо потер підборіддя:

— Викрасти? Ні, чарівна панянко. У нас же побачення.

І  чоловік простягнув їй руку:

— Тоді ходімо.

— Куди? — Амеліс подивилася на його долоню.

— До шатра. Чи ви очікували, що я затягну вас на палубу без вашої згоди і зачиню в каюті?

— Після чотирьох побачень із SoulMatch я вже нічому не дивуюся.

Кайр трохи нахилив голову:

— Чотирьох? І всі невдалі?

Амеліс зітхнула:

— Як сказати невдалі. Дуже різноманітні.

— Тоді сьогодні вам пощастило. Бо ми просто повечеряємо, — усміхнувся Кайр.

— Це чудово. Тоді давайте вечеряти.

Вони підійшли до затишного шатра. Легкий вечірній вітерець м'яко розвівав білі полотна тканини, створюючи відчуття затишку й цілковитої відгородженості від усього світу. У центрі стояв невеликий дерев'яний стіл, на якому горіли магічні ліхтарики, відкидаючи м'які золотаві відблиски на білосніжну тканину, а поруч чекала пляшка темного вина.

Амеліс ступила під тент, відчуваючи, як теплий пісок під ногами м'яко заспокоює після напруженого дня, і здивовано підняла брови:

— Ви все це підготували?

Кайр на секунду зам'явся й кинув погляд на стіл:

— Насправді… ні.  Це все магія SoulMatch. Та й для мене це було несподівано, адже я думав, що все це жарт.

Амеліс застигла від здивування:

— Але ви ж самі зареєструвалися? Чи ні?

Кайр повільно видихнув. У його голосі було стільки щирого обурення, що Амеліс мимоволі відступила на пів кроку:

— Я? Я не реєструвався. Але система вважає інакше.

Кайр відсунув для неї стілець:

 — Сідайте, чарівна леді.

Амеліс сіла, але не переставала дивитися на нього:

— Тоді хто ж вас зареєстрував?

Кайр сів навпроти дівчини. На його обличчі з'явився вираз людини, яка воліла б говорити про що завгодно, крім цього:

— Моя дівчина. Хоча тепер вже колишня.

— А-а… Чому колишня?

— Бо вчинила дурість — зареєструвала мене в SoulMatch. Ми в ко′тре посварилися. Вона сказала, що я не здатен на нормальні стосунки, бо мені легше провести місяць у морі, ніж один вечір із нею. А потім додала, що  бажає знайти мені жінку, яка нарешті змусить мене поводитися як нормальний чоловік.

Амеліс прикрила рот рукою, щоб не розсміятися:

— Не переживайте, я думаю, що вона вчинила так з пересердя.

— Саме так, бо сердилася на мене. І я радий, що вам дуже весело, — Кайр примружився, але в його очах прохоплювалися теплі бісики.

— Вибачте, я не навмисно, — усміхнулася Амеліс.

 — Не вибачайтеся, я б теж сміявся. Але система підтвердила, що все офіційно, відмова не... приймається і тепер я маю три обов'язкових побачення.

Амеліс повільно поставила келих:

— Три? Це дріб’язок. У мене аж сім побачень.

 — Нічого собі! — округлив очі від здивування чоловік. То ми обоє жертви SoulMatch? Чи ви самі зареєструвалися?

— Не сама. Подруга хотіла зробити як найкраще, — усміхнулася дівчина. — Але давайте вже вечеряти, — і вона залюбки почала смакувати приготованими стравами.

Вечеря на березі виявилася напрочуд смачною: запечена риба, овочі, хрусткий хліб, морські ягоди та дивний десерт із блакитного желе. Білосніжні тканини шатра тихесенько тріпотіли від вечірнього бризу, додаючи вечору особливої романтики.