Сім котів і дівчина на дивані

Розділ 23

14 листопада 2024 року

Заходив полковник. Жахнувся вигляду й стану, довго сварився за те, що не попросила про допомогу, лаявся, казав, що Стас би лаявся ще сильніше. Та хай би лаявся… Хай би накричав, тряс, тільки б тут був…

*****

Потяг їхав повільно, зупинявся ледь не біля кожного стовпа. А що ж ви хотіли, це не швидкісний експрес, а приміська, б**, електричка. Але автобус ще гірше. Там ще й дизелем штиняє. Хоча… Тут теж не цукор. Хоч сокиру вішай. Фу, ще й перегар… Йди звідси, козел, нахріна ти біля мене мостишся? 

Ой, б**... Перевірка документів… Прокатить?.. Паспорт у кишені тепер гірший за його відсутність. Якщо когось із хлопців узяли, це прізвище вже в кожного мента на планшеті. Викинути б… Але без нього взагалі ніяк.

17 листопада 2024 року

Зараза пропала! Як вона вискочила?! Привозили продукти, вона крутилася під ногами, нявчала на печінку в пакеті… А потім? Господи, та де ж її шукати?!! 

Брисьте з-під ніг, паршивці! Нема щоб за своєю матінкою дивитися, ви тепер на мене волаєте? Зараз піду!

18 листопада 2024 року

Зараза! От ти дійсно зараза! Де тебе носило, горе моє?!! Брудна, пику вже хтось набив… Та куди ти з лапами на диван?! А ну бігом митися!

Що б я Стасу сказала, як би ти пропала зовсім? Поганка ти… Не шипи на мене! Не шипи! Ой… А пазурами навіщо? 

Де ж він… Досить, перестань вже плакати, сльози не допоможуть!

1 грудня 2024 року

Дату захисту затвердили. Диплом готовий, всі оцінки давно виставлено, борги закрито… Тепер тільки чекати. От же ж… Краще б щось термінове було, бо що тепер взагалі робити? Чи пошукати замовлення самій? Мабуть… Бо ця тиша в домі так давить…

А ще коти жеруть як не в себе. І добре б Аспід чи Заразини дітки. Вона сама-то чого так їсть? Наче завжди помірний апетит був…

*****

Та йоханий бабай… Як? Ну як витягли гаманець? От же… І коли? Ну тільки якщо в тому автобусі… Більше ніде не було людей настільки близько. Знов, б**, з нуля роботу шукати! Й затримуватись не можна, здається, вже сіли на хвіст… І навіть цього лівого паспорту тепер немає...

Жетон! Фу… На місці… Якби й це поцупили… Молодець, кошенятко, цей ланцюжок так не зняти, тільки якщо кусачками…

7 грудня 2024 року

Як же добре, що є сайти для фрілансерів! Бо роботи повно, тільки коли вона зовсім не потрібна. А як треба, всі замовники кудись разом зникають… Ну нічого. Тепер до Нового року вистачить. От і добре, от і працюємо. Працюємо, Даночко, а не витріщаємося вкотре на Стасове фото!

12 грудня 2024 року

Ай, Зараза! Ти чого така зла? Я ж тебе тільки погладити хотіла, а ти кусаєшся. Та ну тебе… І не відкрию двері в спальню, нема чого тобі там робити! Он у підвал йди. А як з ким хочеш посваритися, то діток своїх виховуй! Або он з Падлом піди полайся, а мене не чіпай!

15 грудня 2024 року

Ну ви й розжерлися всі… Дієта! Бо ви мене банкрутом зробите! Куди стільки? Я на себе вдвічі менше витрачаю, ніж на ваш харч!

От до речі… Треба щось приготувати. Чи ну його?... Сир є, яблука є… Не буду. Не хочу!

******

Нарешті! Можна далі їхати… Скільки, трясця, я до кордону ще тягнутися буду? Мабуть, вдома вже всі хрест поставили… Ех, кошенятко… Хоч ти не забула?

23 грудня 2024 року

Зараза, я ж начебто тебе на дієту посадила? Чого ти така кругла? Всі інші нормальні… У тебе глистів, часом, немає? А ну… Давай-но лізь у переноску. Лізь, кому кажу! І пошипи тут мені. Поїхали!

*****

Ну, Зараза, ну, поганка… Погуляла, блін… Хлопців твоїх кастрували вчасно, треба й тебе було разом з ними стерилізувати…

І куди я кошенят дівати буду? От же щастя… Прийшло, звідки не чекали…

25 грудня 2024 року

Різдвяний дзвін з недалекої церкви розбудив вчасно. Знов кошмар… Та скільки ж можна… Раз у раз одне й те саме. Темний ліс, вибух, полум’я висвітлює стовбури й поріділе листя, хтось кричить… Пожежа десь за деревами, і відчуття безнадії… Сьогодні навіть гірше, ніж звичайно. Мабуть, тому, що крізь сон чула черговий обстріл.

*****

Знов сходила до того офіцера. Він дивився зі співчуттям, але сказав те ж саме — інформацію надати не можемо. А сам головою хитає. Немає… Привітала з прийдешнім Новим роком та Різдвом, поїхала додому.
*****

Дзвонив Бетер, жартував, розповідав про Миколаїв, Одесу, море… якби десь там не чулися вибухи, може, й повірила б… Про Стаса нічого.

31 грудня 2024 року

Всі покупки зроблено, але настрою святкувати немає. Минулого року було інакше… Тоді Стас подзвонив, а сьогодні… Сьогодні хоч і тихо, та хай би краще стріляли… Ой, ні, дурна, що кажеш! 

Заразо, дівчинко, як ти? Падло, відчепися від неї! Вона у нас поважна вагітна пані! І ви теж… Все, закінчилася ваша лафа, скоро конкуренти народяться!

*****

До вечора подзвонили і полковник, і Бетер, і Макс. Максова мама теж привітала, навіть до них запрошувала. Е, ні… Нікуди не хочеться. Добре, що хоч перестала питати, чим мені її Максим не подобається. 

*****

Червона риба цього разу вийшла суховата. Дана ледь запхала в себе шматочок, все інше віддала котам. Хай радіють. Краще мандаринку з’їсти.

*****

Новий рік, мати його через коліно! От так ще святкувати не доводилося… На закинутому складі, серед якогось мотлоха, самому… Ще й з їжі тільки сухий “Роллтон”. Тьху, гидота! Зараз би млинчиків… Чи Даниного борща… Чи ковбасок… А краще все разом, і ще сала!

До кордону ще більше чотирьохсот кілометрів… Б**... Дістало. Все. 

Встигну? Хоча… там теж не безпечно.

 

Інтернет ледь тягнув, відео не грузилося категорично. Аудіо… Ну, спробуємо… Ні. От гадство… А фото? Є!!!
Кошенятко… Як же я за тобою скучив…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше