Сім котів і дівчина на дивані

Розділ 21

12 червня 2024 року

Відео Стасу Дана все-таки відправила, хоча вагалася довго. Якось це виглядало… не дуже. Ні, майку й велосипедки вона поміняла на пристойний костюм для фітнесу, але… Хай. Треба розібратися.

Він надіслав у відповідь тільки смайлик і коротке повідомлення: “Нас переводять. Дізнаюсь, куди, напишу”.

Мда…

15 червня 2024 року

— Привіт, кошеня.

— Стас! Привіт. Ну що, ви вже на новому місці?

— Ага. З учора. Сьогодні починаємо тренування.

— То це не фронт?

— Ні. Зараз… Як би тобі пояснити… Будуть завдання іншого типу. Не безпосередньо на фронті.

— Але ж… Це теж небезпечно?

— А на війні безпеки не буває. Ти теж не в мирному місті. Знов, мабуть, вночі у підвалі сиділа?

— Сиділа… Саме сиділа. Ці поганці по всьому ліжку розклалися. Нема куди було прилаштуватися.

— А зігнати?

— Шкода…

— А себе не шкода? 

— Я все одно працювала.

— Знов щось термінове?

— Не те щоб… Просто спати під таке складно. Краще щось корисне зробити. Поспати можна й вдень.

— А… Ну, в принципі…

— Стасе, а що за нові завдання?

— Маленька… Ну знаєш же, що таке питати не варто.

— Ну а раптом…

— Ні. Вибач.

— Розумію… Якщо ви зараз не позиціях, може, щось прислати?

— Ага, себе у коробочці.

— Та ну вас, я серйозно.

— Так і я серйозно! Хоча ні… У мене тут хлопці через тебе пересваряться. Сиди вже вдома. Краще сала надішли. І шоколаду… І ще печива… Коротше, список скину. А, і пояснення до відео теж. Я там записав, коли щось не зрозумієш — питай. І пару моментів краще перезаписати з іншого ракурсу, бо я там сам не зрозумів, де ти налажала.

— Ой… Вам же, мабуть, часу майже не було… Це ж не так важливо.

— Не вигадуй. Сказав, що зроблю, то зроблю. 

18 червня 2024 року

“Мене кілька днів не буде. Не нервуй”

Ну от… тільки ж було подумала, що він у безпеці…

“З посилкою поки що пригальмуй. Повернемося — напишу”

Що робити… Треба тоді сало поки що заморозити… А начинка?... Блін.

Котики! Вам пощастило! Зараз будете їсти м’яско…

23 червня 2024 року

— Привіт, маленька.

— Повернулися! Ой, як добре… Привіт. Ну що, тепер відправляти?

— Ага, тільки адреса інша. Зараз скину.

— Це ж не?..

— Та що ти відразу панікуєш? Просто інше місце. Ми там десь до вересня, якщо нічого не поміняється.

— А… Гаразд. Тільки жарко зараз… Щоб не зіпсувалося… 

— Ммм… А завтра з людиною передати зможеш? Тоді швидше доїде.

— Так, звичайно! О котрій? Де?

— До тебе заїдуть. Ще не вистачало без крайної потреби оце все тобі тягати.

— Машиною? Може, тоді ще щось?

— А хліб спечеш? Хлопці тут, як згадують, слиною давляться.

— Та що з вами робити… Спіку.

— От і добренько. Тоді я побіг. А, ні. Де відео?

— Ой… Забула. Зараз відправлю! Я думала, вам не до того буде.

— Давай. Все, бувай.

24 червня 2024 року

На дзвінок у двері, як завжди, першим зреагував Падло, забившись поглибше під диван. Аспід вальяжно пішов з Даною дивитися, хто там.

“Там” був здоровезний, як та шафа, хлопець, на якому ледь не тріщав стандартний мультікам.
— Привіт. Це ж ти — Дана? А я Сергій. Бетер. Я тебе по відеозв’язку у Сірка бачив. А в житті ти ще гарніша.

Ой…

— Доброго дня, Сергій. Так, я. Проходьте, будь ласка.

— Та ні, я тільки забрати. Так би з задоволенням, але командир мене приб’є, якщо запізнюсь. Давай, що там? Оце все? 

Він разом підняв всі чотири торби так, наче вони нічого не важили, закинув у багажник битого життям старенького БМВ.

— А, ледь не забув. Це Стас передав, тримай. Все, бувай, лялечко! 

І що це було?...

*****

У згортку від Стаса був шоколад. Гіркий. З перцем… От зараза!!!!

30 червня 2024 року

— Пані Данильченко? Доброго дня.

— Доброго дня. Вибачте, а ви?..

— Андрій Нетребко. Я представляю бюро перекладів “Надія”. Ми зацікавлені у співпраці з вами й готові запропонувати постійну роботу. Рівень оплати більш ніж достойний, соціальний пакет, повні гарантії, бронь. Ви готові розглянути пропозицію?

— Емм… Пане Нетребко… Розумієте, я ще навчаюся. Останній курс, але… 

— Так, ми в курсі. Але ми також знаємо про ваші успіхи в навчанні й про те, що у вас є можливість закінчити останній курс екстерном і отримати диплом вже взимку. До цього моменту місце, якщо ви погодитесь, залишиться за вами.

— Пропозиція дуже цікава, я вдячна, але… Я б хотіла подумати. Це було трохи несподівано.

— Так, звісно. Будь ласка, запишіть мій номер телефона і передзвоніть, коли будете готові дати відповідь. Доброго дня!

*****

Зараза, що скажеш? Дивно якось… Звідки вони про мене знають? Та в курсі я, що тобі начхати, йди, почешу за вушком. 

*****

— Привіт, мала. Що ти там? Все добре?

— Привіт… Так.

— А голос якийсь розгублений…

— Та ні, просто мені тут… Роботу запропонували.

— Ну то й що? Ти ж давно працюєш?

— Це постійна… Навіть готові чекати, поки я закінчу.

— Аж рік? А це не розвод якийсь?

— Ну, я точно не знаю… Але про цю контору чула багато. У них і справді дуже сильний штат. І студентів вони беруть. Просто… Я хотіла прискоритись і захистити диплом після Нового року. А вони вже про це знають…

— Пригальмуй. Я попитаю про цю контору. Скинь про них все, що знаєш.

— Гаразд. Я якраз хотіла у вас спитати поради…

— Ну от. А сама що думаєш? Хотіла б?

— Не знаю поки що. Вони тільки що надіслали приклад робочого контракту, але я не встигла ще подивитись.

— Його теж кинь.

— Добре.

— Тільки, кошенятко… А ти потягнеш диплом так швидко?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше