Сім котів і дівчина на дивані

Розділ 18

8 лютого 2024 року

“На місці”

І все?

Треба прибрати… Он який бардак. Вчора сил не вистачило.

І ще речі випрати… Знов покидав як попало… 

Дана запхала останню футболку в пральну машину. Все начебто?..

*****

Вже ввечері, збираючись лягати, знайшла ще одну. Ну от нахіба було під рушником залишати? Знов запускати пралку? Та ні, якось іншим разом…

Вона сіла на диван, покрутила футболку в руках, відклала на спинку. Треба застелити вже й лягати.

Та що ж так погано… І коти всі десь розбіглися.

Дана повернулася на інший бік. Світлий трикотаж на спинці дивана якось сам кинувся в око.

А якщо?.. Ні, так не годиться…

Та хай!

Вона знов підхопила футболку, завернула її згортком, притисла до себе, накрилася ковдрою і закрила очі. 

Спати.

12 лютого 2024 року

Останні дні по Харкову били дедалі частіше. Дана чула вибухи, але не завжди спускалася в підвал. Тільки коли десь відносно близько… 

Ранок знов починався з новин. Новин і очікування повідомлень. А їх не було… От же ж… Раніше й тижнями, було, не писав, і нічого… А тепер от… Стаса не вистачало. Сильно.

За цей місяць вона настільки звикла, що він постійно десь тут, що й тепер ловила себе на дивних вчинках. То приготує на сімох, то продуктів замовить так, ніби на зимовку, то ходить навшпиньки, наче він спить за дверима…

Як же добре, що є робота! Бо й дах би поїхав…

А ту футболку вона таки випрала й поклала в шкаф. Як тоді зранку соромно було… Добре, що Стас не знає…

14 лютого 2024 року

Дістали вони із своїм “Днем закоханих”! То фільми про кохання, то історії якісь безглузді… Війна на дворі, люди, ви взагалі про що?

Зараза! Та не відкрию я тобі двері, нащо тобі туди? Стаса немає, хай закрита стоїть… Знаю, що тобі там ліжко сподобалося… От повернеться — хай сам вирішує. Тільки б повернувся…

17 лютого 2024 року

Наші виходять з Авдіївки… Ой… Що взагалі відбувається? Бахмут, тепер Авдіївка… І в області погано… Новини хоч не відкривай…

Де, в біса, Стас?!

19 лютого 2024 року

Аспід з Першим побилися. Ну от що їм не живеться спокійно? Штору обірвали, диван подрали… Хоча ні… Здається, диван — це вже Падло… Зараза, ти чому свого синочка не виховуєш? І ще на мене шипиш, коли я його рушником ганяю?

Ввечері подзвонив полковник, питав, чи не писав Стас. Що, і Радько не знає?! Та де ж він…

24 лютого 2024 року

Вже друга річниця війни… Друга, Господи… та хай би й першої не було!

Дана зранку сиділа у підвалі, бо щось гучно було. Ще й зв’язок час від часу зникає… Коти теж перебралися в підвал. Вони взагалі останні дні або дуріли — всі разом або по черзі — або ходили за нею.

Вона намагалася в’язати, бо замовлення здала ще напередодні ввечері. Увімкнула якийсь черговий китайський серіал, потім розсердилася на безглуздий сюжет, вимкнула. Почала тихенько співати собі під ніс. Пригадала, як співала Стасу… Розплакалась. Кинула в’язання, підгребла Білосніжку, і скрутилася калачиком. 

*****

Вона навіть задрімала, тому телефон почула не відразу. Хто це? Номер незнайомий… Ще й відеовиклик…

Дана здула з обличчя розтріпане волосся й увімкнула. Ой… Стас?!

Таким вона його ще ніколи не бачила. У бойовому, в розвантаженні, в шоломі… Брудний, неголений, ще й закопчений якийсь… На обличчі тільки очі й зуби блищать. Посміхається… 

— Гей, кошеня! Ти там як?

— Стасе… Стасе, ви в порядку? Де ви? Я… У нас все добре.

— Та я бачу, як добре. Знову в підвалі сидиш… Хоч не холодно? Світло є?

— Зараз немає, на генераторі… Так, тепло… Ой, Стасе… А чом ви з чужого номера?

— А… Та у мене телефон гавкнувся. Довелося новий шукати. Ну й сімку теж… Ти номер запиши. І того… У Ватцапі поміняй, бо у мене зараз немає доступу до старого чату.

— Звісно, зроблю. Але, Стасе… Де ви?! Чом полковник в мене питає, чи ви писали?

— А він якого хріна? Мав би знати… А! Зрозумів. Ми відходили, тут все попереплуталося… Ще й телефон розбив… Я йому подзвоню. Слухай, мала… Часу зовсім немає. Вже маю йти. Ти мені фотки кинь? Все, я побіг. — Потім кудись в сторону: — Та йду я, не волай! — Все, маленька. Бувай.

*****

— Слиш, Сірко… А чом ти не сказав, де ми?

— Нахріна. Почує “Авдіївка” і накрутить себе так, що мені ж потім гірше буде.

— Це ж та лялечка з Харкова? Га, Сірко?

— Від**сь, Бетер. Краще свій сектор пильнуй, знов прогавив! Б**!

******

Дана сиділа в якомусь ступорі. Екран давно згас, Стас десь там робив щось, явно небезпечне… А вона тут. Контакт! Не дай Боже загубиться…

Вона тремтячими пальцями ввела новий контакт, поміняла дані у Ватцапі. Тепер має бути нормально… Фух… Що він сказав? Кинути фото?

Котики, йдіть сюди, буду вас фотографувати!

28 лютого 2024 року

Новини паскудні. Погода така сама. Від Стаса нічого… Тільки робота. Щоб їй пусто було! Ой… Ні, не треба. Робота — це прекрасно. 

А коти — поганці! Зараза! Я тебе приб’ю! Ну гаразд Падло, ну добре б Третій… Але ти навіщо пакет з кормом подрала? Я вас що, не годую?! А ну геть всі звідси! Дайте прибрати!

29 лютого 2024 року

“Мала, ти нахріна мені фото котів прислала? Твої де? Знов, мабуть, забула їсти? А ну, бігом!”

Ну Стас… Це замість “Доброго ранку, як у тебе справи?”

Живий, слава Богу… Аспід, йди сюди! От пошлю йому твоє фото, хай радіє!

3 березня 2024 року

Образився, чи що? Чи знов немає можливості навіть написати?

Гаразд… Де там той новий фільтр? От таааак… Синців під очима не видно! Ну, що тепер скаже?

7 березня 2024 року




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше