3 лютого 2024 року
Зранку Дані несподівано зателефонували з пропозицією попрацювати ввечері як перекладач. Штатний співробітник захворів, терміново була потрібна заміна. Французька й німецька. Звісно, вона погодилася, але тепер стояло гостре питання — що вдягнути? Бо звичайний її одяг для цього заходу не підходив від слова “ніяк”.
Стас, який щойно вийшов з кімнати, глянув на її розгублене обличчя і спитав тільки: куди їдемо? О! Можна ж поїхати просто зараз! Чудово!
До обіду вдалося зробити майже все. Сукня, черевички, довге пальто — не одягати ж поверх стильної сукні куртку з “Мілітаріста”? — маленька сумочка, рукавички. Як же добре, що бабусин улюблений магазин продовжив роботу навіть під час війни! Бо де б вона ще могла так швидко знайти все потрібне на свій розмір і смак, та ще й за розумні гроші!
Дана стояла на ганку магазина й чекала повернення Стаса. Він вже отримав повідомлення й сказав, що буде за кілька хвилин. В магазин він навіть заходити не став, тільки підвіз, глянув на вітрину, спитав, чи вистачить грошей, кивнув на її впевнене “Та звісно ж!” і звелів писати відразу, як закінчить. Добре, що його не було, поки вона робила покупки… Бо грошей насправді вистачило впритик. І це зі знижкою… Ой, йо… Не розраховувала вона на такі витрати…
— Дівчино?.. Дівчино, вас підвезти? — Чорний “БМВ” зупинився в небезпечній близькості, звідти визирнув якийсь чоловік з голеною татуйованою головою.
— Ні, дякую, не треба. — Дана глянула на нього і знов перевела погляд на дорогу. Ну де там Стас?! Час же! Ще треба щось на голові зробити… І нігті…
— Та чого ви? Сідайте, відвезу куди скажете! Ну не буде ж така гарна манюня сама оці пакунки носити?
— Я вже сказала, не треба. Мене відвезуть.
Чоловік, здається, слово “ні” розуміти не хотів. Він вийшов з машини, підійшов до Дани. Вона мимоволі зробила крок назад. Ох і шафа… Два на два… Як він у той БМВ поміщався?
Ой… Може, в магазин повернутися?.. Але ж вони нічого не зроблять… Та де ж Стас?!
Чоловік взяв Дану за лікоть і потяг за собою. Вона спробувала було звільнити руку, та куди там! Це ж не рука, це лапа ведмежа! Ой, боляче…
— Відпустіть!
— Та що ти така вперта? Ходімо… Кави вип’ємо, поспілкуємося, потім відвезу. Давай!
Червона “Тойота” зупинилася в двох кроках з таким вереском гальм, що обернулися і Дана, і чолов’яга. Стас залишив машину відкритою і пішов до них так, наче тут нічого й не відбувалося, і не він тільки що порушив усі ПДР разом.
— Ти вже все? Ходімо, бо спізнишся. — Стас спокійно лівою взяв її під руку, а правою щось зробив з зап’ястком громили, від чого його пальці на Даниному лікті раптом розтиснулися.
Вона й не зрозуміла, коли Стас опинився поруч. От тільки що був біля машини — бац, і він уже тут. Ще один незрозуміло-плавний рух — і вона за його спиною. А той придурок — перед ним, і голена голова якось вся разом червоніє від гніву. Боже… та він же ледь не вдвічі більший за Стаса! А якщо?...
— Маленька, йди в машину. — Ну от чого він такий спокійний?
Дана дійсно відійшла. Допомогти Стасу все одно не зможе, так хоч не заважати… Але сідати не стала.
А далі… Вона потім довго намагалася зрозуміти, що саме сталося, але так і не змогла. От той лисий кидається на Стаса. От Стас наче трохи відсторонюється… І раптом лисий влітає головою у скло на бічних дверцятах власного БМВ. І застрягає там… Яяяяяк?!!!
Вона ще кліпала очима, коли Стас повернувся до неї, відкрив двері й буквально заштовхав її на переднє сидіння. Ще й пакети колись встиг забрати. Кинув їх на заднє, сів сам, кивнув продавчиням, що саме висунулись з магазину на шум, і спокійнісінько зрушив з місця.
— Гей, кошенятко… Ти як? Не сильно злякалася?
— Ні… — Дана ще говорила трохи загальмовано. — А… як ви це?...
— Що “це”?
— Ну… Як ви зробили, щоб він головою… в скло?
— А я хіба щось робив?
— Стасе! — Вона вже трохи отямилася. — Він же на вас кинувся!
— Ну… Сам кинувся, сам і влетів. Я тут до чого?
— Ну ви й!...
— Та все, все… Годі вже. Кави хочеш? Тут неподалік є кав’ярня з дуже пристойною кавою. І тістечками.
Дана, ще не в змозі усвідомити всі останні події, тільки рукою махнула.
— А поїхали!
*****
Кава була й справді гарна. І заварне тістечко з ніжним вершковим кремом також. Але збиратися на вечір довелося в темпі вальсу. Зате… Коли вона нарешті вийшла з ванної кімнати, вже підкрашена, з охайно прибраним волоссям і бабусиними перлами на шиї… Ох і обличчя у Стаса було… Аж приємно.
*****
Поки їхали, Стас раз у раз косився в її сторону, але мовчав. Потім ще й вийшов з машини, відкрив дверцята й руку подав. Це ж треба, які дива… І знов мовчки. Тільки вже збираючись іти, буркнув, щоб сама не поверталася і не чекала на вулиці. Чого це він?..
******
Стас зупинився в кварталі від офісної будівлі. Дана сказала, що весь захід десь години на дві. Краще тут почекати… Бо знов якась тварюка причепиться до його кошеняти…
Хоча де там кошеня? Доросла вже, б**, киця…
Ще й сукня ця… Де вона її тільки знайшла? Наче й не обтягує, але… Гірше, ніж та майка. Хоча й майка… Чорт. Тут холодного душа немає… Хіба що вийти, постояти, може, трохи полегшає?..
*****
З будівлі Дана виходила не сама. Двоє американських журналістів, з якими, власне, вона й спілкувалася, теж збиралися до готелю і якраз намагалися викликати таксі. Машини ще не було, і вони затримували її розмовою. От же… І кинути незручно, і слухати вже набридло. Старший ще нічого, хоча б тверезий, а молодший, років десь двадцяти п’яти, встиг десь вже набратися. І як йому це вдалося? Там же, здається, тільки ігристе було? Талант… Вона вчергове обережно звільнила руку з неприємно вологих і гарячих чужих рук і озирнулася. А, он! Ну слава Богу!
Знайома червона “Тойота” і такий же знайомий силует у камуфляжній куртці були буквально в сорока метрах.
#2978 в Любовні романи
#1299 в Сучасний любовний роман
#399 в Сучасна проза
Відредаговано: 05.11.2026