Розділ 1

5 березня 2022 року

Стас йшов темною вулицею і лаявся під нос. Освітлення не працювало. Ну ще б воно працювало… Кляті москалі.

До дому було вже недалеко. Хлопці висадили буквально за 200 м. Але ж їх ще пройти треба і не зламати ноги. Вмикати ліхтарик на телефоні не хотілося…

— Мяу!

Стас зупинився.

— Мяу!

Десь зовсім поруч. Чорт, нічого не видно… А, ось. Світла пляма біля паркану. Кішка?.. Якого?...

Стас підійшов ближче й увімкнув таки ліхтарик. Кішка відвернулася від світла, але не втекла. 

— Мяу!

Нявчання було жалібне, болісне. Стас присів навпочипки.

— Ти чого, хвостата? Болить щось?

Трьохкольорова кішка була худюща, але з величезним животом. І так, їй боліло… Ну і що робити? На вигляд домашня тваринка, красива, доглянута… Була. І вагітна. От дідько…

Думав Стас не довго. Людину б ще, може, не став додому тягти. А кішку… Якщо тут залишити, сконає до ранку. 

— Ну що, кицю? Ходімо?

Він обережно простягнув до неї руку. Домашня-то домашня, але в такому стані може й кинутись. Лікуй потім подряпини. Але ні, не шарахається. Навіть головою потерлася. 

Стас обережно підняв на руки так, щоб не давити на живіт, перехопив зручніше. Брудна, як хто-зна що… Та начхати. Після останніх позицій куртці гірше вже не буде.

— Потерпи трохи. До дому вже близько. Що, кинули тебе, кицю? Чи сама втекла? От же дурненька… 

Кішка вчепилася в куртку намертво, навіть нявчати перестала. Зрозуміла, що не скривдять? Мабуть… Тварини бувають розумніші за людей.

Відкрити двері, ввімкнути світло, спустити з рук кицю — та не пішла, поповзла кудись в бік кухні — спуститися до котельні, увімкнути опалення… Це все Стас робив автоматично. Не вперше… Пустий, холодний будинок, де ніхто не чекає….

Та хай. Післязавтра вже вирушати.

Куди поділася? А, ось. Кішка беспокійно крутилася на місці, ніяк не могла влягтися. Та чого це вона? Ой, дурню… Вона ж голодна! Он худа яка!

Стас знайшов в шафі консерву, відкрив. Покликав —  кис-кис. Киця навіть не підійшла. Дивно… Може, води? Її довелося наливати в стару миску, яку руки не доходили викинути. О, п’є… Ну хоч щось… Та що вона шукає? Місце, щоб лягти? 

Довелося шукати коробку. Що, це тобі подобається? Ну, лізь, хвостата. Що б ще… Рушник. У ванній кімнаті якраз знайшлося те, що не прибрав минулого разу. От і добре. Постелив. Ну, вляглася нарешті. 

— Давай, кицю, відпочивай. Що, зле тобі? Холодно? Зачекай, зараз тепліше буде.

Стас залишив кішку в коробці і пішов нарешті шукати щось поїсти собі. В душ би… Так не нагрілося поки що. Останні дні холодні були, будинок вщент вистиг. Навіть куртку знімати не хотілося.

Що тут у нас? Ні, яйця тільки викинути, вже місяць лежать, молоко… Фу, це тільки в унітаз. Масло є… наче ще нічого. А в морозильнику?... Пельмені! Ну і добре, хоч щось. 

Вода в каструлі вже закипала, коли від коробки почулося жалібне нявчання, ледь не скиглення. Та що з нею? З кошенятами щось не гаразд?

— Мяу…

Стас озирнувся.

Кішка важко дихала. Лежала на боці, витягнувши задні лапи. Живіт то напружувався, то знову розслаблявся.

Він присів біля коробки.

— Кицю, ти що?

Кішка вигнулася, напружилася всім тілом і жалібно пискнула.

— Та ну тебе… Ти народжувати зібралася?

Відповіді, звісно, не було.

Стас подивився на величезний живіт.

— Та ну нахрін…

Кішка вигнулася, повернулася, почала вилизувати під хвостом, потім знов лягла. Худе тіло напружувалося, витягалося, і знов намагалося звернутися клубочком, вона важко дихала, відкривши рот.

Він узяв телефон, ввів запит: «Кішка народжує що робити».

Почитав.

— Не заважати… Це я зрозумів.

Прокрутив далі.

— Тримати в теплі… Ага.

Ще нижче.

— Чисті рушники. Вода. Спокійне місце.

Стас озирнувся на кухню.

— Ну, з місцем ми вже визначилися.

Кішка знову напружилася і жалібно пискнула.

— Та знаю я, що тобі погано…

Він знову втупився в телефон.

«Чи треба допомагати кішці під час пологів».

— О, вже ближче.

Почав читати уважніше. Не чіпати кошенят без необхідності. Не тягнути. Стежити за станом кішки. Якщо щось піде не так — ветеринар.

— Ветеринар… Зараз. Чудово, б**…

Він відклав телефон і подивився на коробку.

— Гаразд. Я поруч. Ти народжуй. Я не заважатиму.

Кішка важко дихала й дивилася на нього.

— Але якщо що — ти мені якось скажи. 

Він знову втупився в телефон.

«Під час пологів кішку можна гладити, розмовляти з нею, заспокоювати».

— Гладити… Ага.

Стас відклав телефон і простягнув руку. Погладив кішку по голові.

— Ну що, кицю? Давай. Не нервуй.

Кішка знову напружилася і жалібно нявкнула.

— Та я тут.

Він погладив її ще раз.

— Я, взагалі-то, тільки як робити дітей знаю. І то людських.

Кішка важко дихала.

— А як їх потім народжують — я, якщо чесно, теж не дуже в курсі.

Вона притиснулася головою до його руки.

— Ну от. А ти ще й котячих народжувати надумала.

Стас сів на підлогу біля коробки.

— Гаразд. Розбираймося. Я тут. 

За наступні три години Стас прокляв все на світі. Себе, ту темну вулицю, війну, ветеринара, якого нема де було взяти, кацапів, власну дурість, знов війну і Пуйло окремо… Кішку не проклинав. Їй і так було погано. А от її колишнім хазяєвам дісталося. Мабуть, десь там гикавка замучила. Ну це ж треба? Навіть якщо в перший день дременули, хіба можна отак кішку на вулиці залишати?

Перше кошеня з’явилося майже о десятій. Нарешті! Кішка відразу заходилася його вилизувати, але швидко перемкнулася на наступного. Цього довелося чекати ще півгодини, а третього вже хвилин десять. 

Стас уже почав видихати, коли кішка раптом потягнулася до чогось червоного, що залишилося в коробці, і почала це їсти.