Глава 2

Вони летіли вперед, здавалося, на межі можливостей, маневруючи між стражниками, які продовжували з'являтися на шляху, наче гриби після дощу. Дракон час від часу сипав заклинаннями, але явно беріг сили.

— Я один, а їх занадто багато, — Сетар роздратовано пальнув у найближчого вартового.

І Сніжана зовсім не образилася, що він не брав у розрахунок її, тому що зараз почувала себе просто тягарем. Проте вона в міру своїх сил теж почала відстрілюватися заклинаннями, щоб хоч якось допомогти драконові. Проте так просто відпускати їх не збиралися. Темні, що ширяли на моторошного вигляду чорних вівернах, посилили натиск, намагаючись стримати втечу, і зіткали з Темряви величезного розміру тенета, які накинули на купол. Оце так  хитромудрі сволоти!

Тенета поступово стискалися, зменшуючи простір усередині купола, а вартові продовжували посилювати магічні імпульси. Черговий потужний спалах Темряви струснув захисний купол, той роз’їхався в кількох місцях, а долоня Сніжки вислизнула з руки дракона, і дівчина, вивалившись через один із проломів, стрімголов полетіла вниз, оголошуючи вереском околиці. Їй навздогін одразу кинулося кілька вартових, інші оточили дракона, роблячи активні спроби розширити проломи і пробратися всередину купола. Уся ця картина поступово віддалялася, бо Сніжана, незграбно змахуючи руками, летіла до землі, безуспішно намагаючись знову розкрити крила.

«Ну ж бо, рідненькі, розкривайтеся!»

Внизу маячили корчі та розлаписті «кістляві» дерева чорного лісу, який стрімко наближався, передвіщаючи загибель. Треба сконцентруватися, треба...

«Драконице, люба, допоможи!»

Але ще до того як драконяча половина відповіла або щось зробила, Сніжану оточило сірим серпанком, немов туман уклав її в надійні обійми. Різко смикнувшись угору і припинивши падіння, вона зависла в повітрі під захистом Рінара. Він, здавалося, був усюди й одразу, обволікав собою та туманом, який був його невід'ємною частиною. Все такий же мовчазний і потойбічний, він зараз здавався найбажанішою істотою на світі.

Дівчину пробив озноб, як часто буває після того, коли зумів уникнути серйозної небезпеки, але вона інстинктивно скрикнула, коли в них полетіло кілька згустків Темряви від вартових. Втім, ворожа магія так само розвіялася на підльоті, вдарившись об сірий туманний захист. Ось так висіти в повітрі в оточенні напівпрозорого серпанку було дуже дивно, але Сніжа чомусь була абсолютно впевнена у своїй безпеці і що Рінар не дасть їй знову впасти.

Тим часом там, вгорі, сторожа намагалася схопити дракона, який, залишившись без захисту купола, відбивався власними силами від цілого натовпу темних, розбиваючи їхні атаки з усіх боків. Такими темпами він витратить надто багато сил і... Ринувшись йому на допомогу, привид знову оточив лускатого додатковим захистом і передав дівчину йому на руки, а сам ущільнив шар сірого серпанку.

— Отакої, потрапили в халепу, — констатував Сетар і глянув на вартових, яких ставало все більше. — Сама летіти зовсім не можеш? Мені б руки звільнити… — він перехопив дорогоцінну ношу однією рукою і пальнув магією по особливо нахабному вартовому, який став бити Темрявою в одне місце, сподіваючись зробити в куполі пролом. — Я додам тобі своїх сил, — він ухопився за вплетені у волосся дівчини «перли» і почав їх підживлювати.

«Драконице, люба, ти теж допоможи чим можеш! Подаруй мені трохи сил!» — благала Сніжка, намагаючись і зі свого боку зробити все можливе, і відразу відчула внутрішній відгук, а тіло стало наповнюватися енергією. З четвертої спроби крила знову розкрилися. Завдяки цьому вони знову продовжили шлях до Сніжних земель під прикриттям сірого купола, що поступово витончався.

— Ми вже поряд із кордоном, тепер можна не економити сили, — нарешті сказав Сетар і почав ще активніше відстрілюватися заклинаннями, найпотужнішими спалахами магії розкидаючи супротивників, які продовжували прибувати, і розчищаючи собі шлях. — А от і підмога!

І справді, на горизонті з'явився загін сніжних вартових. Розгорівся неабиякий бій з поступовим рухом до території, підвладної Юнару Сніжному. Темні робили відчайдушні спроби не випустити потенційних бранців зі своїх лап і обрушили гнів на сніжних вартових, атакуючи без роздумів і жалю. Двоє сніжних, обплетених темними путами, впали вниз у кострубаті зарості. Ще двоє кинулися їм на допомогу, але за ними поткнулася і група темних.

«Та що ж таке?! Скінчиться це колись чи ні?»