Глава 1

— Ми ще живі? — Сніжана намагалася прийти до тями після мандрівки несправним порталом.

— Поки що так, не дочекаються, — мовив у відповідь Сетар.

Тільки завдяки йому вони не розбилися об землю. Господи-Боже, а якби він не встиг улетіти слідом за нею в портал? Що тоді було б? Оце так повернулася до академії, вдало, нічого не скажеш. Будь проклятий той, хто влаштував їм із сьомим Невервалем ці американські гірки!

Сніжа у всьому цьому гармидері втратила крила, але дракон встиг її підхопити і не дав упасти. Сетар тримав міцно, однією рукою притискаючи до свого тіла, тоді як в іншій у нього іскрилася магія, готова відбити можливий напад. Адресувавши йому тремтливу усмішку, сповнену подяки, дівчина знову змогла сконцентруватися, випустила крила і, щоб не заважати хлопцеві битися з потенційними кривдниками, зависла поруч і сама, озираючись на всі боки, приготувалася атакувати (як уміла, зрозуміло).

Місцевість залишалася для неї невідомою зовсім недовго, тому що там, внизу, просто під їхніми ногами, розстилався чорний неживий ліс, ясно демонструючи, що вони обоє потрапили в дуже серйозну халепу.

— Нас викинуло у Темні землі? — онімілими губами прошепотіла Сніжана.

— Так і є, — лускатий продовжував насторожено озиратися. — І, як не прикро, посприяв цьому хтось, хто неябияк обдарований сніжною магією.

— Хтось зі своїх?! — здивувалася дівчина.

— На жаль, саме так. Треба вибиратися звідси якнайшвидше, поки нас не виявила темна варта, — він говорив, паралельно начаровуючи чари приховування, якими сховав і себе, і Сніжку, і став підніматися все вище і вище, мабуть, щоб огледіти краєвид та зрозуміти, в який бік рухатися.

Озирнувшись, вони змогли зорієнтуватися на місцевості та зрозуміли, що до кордону летіти ще чимало, а пасток по дорозі може трапитися невідомо скільки.

— Портал відкривати ризиковано, — з жалем промовив дракон. — Тут безліч блокуючих чар, так що ми тільки увагу до себе привернемо, а кооринати нам все одно зіб'ють...

— Уже привернули… — тремтячими губами прошепотіла Сніжа, дивлячись на двох чоловіків у чорних шатах, що матеріалізувалися буквально з повітря. Обох оточувала аура Темряви. Здається, це сторожа, залучена спалахом порталу, що викинув їх із драконом.

— Полетіли, — шепнув Сетар і обережно рушив у протилежний від вартових бік. — Чари приховування повинні протриматися досить довго, щоб ми встигли піти.

Однак удача сьогодні була явно не на їхньому боці. Вони обережно пробиралися в бік Сніжних земель, лавіруючи в повітрі між новими й новими темними стражами, що з'являлися на шляху, які насторожено оглядали простір.

— Здається, вони нас чують, — почала панікувати Сніжа.

— Спокійно, не роби різких рухів.

— Я намагаюся, але... Матінко! — на Сніжану невідомо звідки налетів черговий стражник. І хоча вона була захищена заклинанням Неверваля і темний не завдав би їй шкоди, але інстинкт спрацював проти неї, дівчина на автоматі застосувала магію, щоб відштовхнути потенційного кривдника. Чари, які вона відпрацьовувала із Себастьяном, вилетіли надто поспішно... і видали їх із Сетаром з головою.

— Ось вони! — вигукнув найближчий страж — і на випадкових гостей вилився магічний потік, що іскрився Тьмою.

«Яка ж я дурепа! Нам кінець!»  — встигла подумати Сніжка, перш ніж їх, немов найнадійнішим куполом, огорнула напівпрозора брудно-сіра завіса, густа й непроникна. Рінар!

Завіса була такою ж наполовину туманною, як і той, хто її створив. У неї безуспішно билися темні чари, але не могли проникнути всередину. Дівчина насторожено стежила за потоками Темряви, які прагнули дотягтися до мимовільних порушників кордонів, і жахалася тільки від одного їхнього вигляду. Тим часом Рінар, який виявив свою присутність, продовжував утримувати над ними захисний купол. Оце так охоронець! Оце дав!

— Тепер не час зволікати, летимо якнайшвидше! — скомандував Сетар, схопив Сніжку за руку і під прикриттям сірого купола стрімко попрямував у бік Сніжних земель. — Захисту надовго не вистачить, навіть у привидів є свій ліміт сил, тож ми маємо встигнути дістатися своїх.

«Ха, дістатися своїх! Легше сказати, ніж зробити».