Глава 24

Пробудження Сніжани було... м'яким і волохатим.

— Гей, господине, прокидайся, — горностай терся об руки Сніжки, потім почав тертися об щоки і навіть лизнув у ніс. — Зараз лисяра притупає, вдягатися треба.

Дівчина неохоче розліпила очі й відчула, що в неї немає сил навіть підвестися. Мабуть, нічні танцюльки таки далися взнаки. От би подрімати ще хоч пару годинок…

— Тівере, щось я почуваюся не дуже, навіть руку важко підняти.

— М-дя, затанцювали тебе дракони, — несхвально заявив фамільяр. — Але й тобі годі залишатися такою слабачкою. Навіть не уявляю, що з тобою буде після сьогоднішнього тренування.

— Ой, не нагадуй, — скривилася Сніжа.

— Гаразд, чого не зробиш заради господині, — вирікло звірятко, приклало лапку, що раптом засяяла магією, до грудей Сніжани — і тіло дівчини раптом почало наповнюватися силою. — Цінуй мене!

— Дуже ціную! — поспішила запевнити його Сніжка, яка стала почуватися чудово, ніби і не танцювала напередодні кілька годин поспіль.

«Мохнатий має рацію, слабачка ти поки що, — почулося ранкове вітання від дракониці. — Доведеться поки що ділитися з тобою силами. Навіть цікаво, чи витримаєш ти перше тренування…»

«Тут ти маєш рацію, я більше головою працювати звикла, а не залізяки у спортзалі тягати, але тепер уже підтягну фізпідготування. Дракониця я чи ні?!»

«Вірний курс, так тримати!» — схвалила драконяча половина.

І Сніжана взялася за суглобову гімнастику, покачала прес, кілька разів віджалася, зробила планку та ще кілька вправ. Ну от, тепер настав час приступити до водних процедур... Зрештою Себастьяна вона зустріла бадьорою і свіжою, і він задоволено хмикнув, оглянувши її спортивне вбрання і зібраний вигляд. Невже розраховував застати ще сплячою та неохайною?

— Їсти хочеться… — натякнула вона.

— Тоді йдемо снідати, — зробив запрошувальний жест перевертень. — Тобі сьогодні знадобиться дуже багато енергії...

— А про мене, бува, ніхто не забув? — обурився Тівер і застрибнув на плече Сніжки. — Я, господине, теж певною мірою твій охоронець…

До речі про охоронця... Чесно кажучи, Сніжана про нього взагалі забула... і спокійно собі перевдягалася, поки фамільяр відвернувся. Залишалося сподіватися, що примара за нею не підглядала.

— А Рінар…

— Тут він, тут, — відповів горностай. — Якщо хочеш, з'явиться.

— Не треба, мені так спокійніше, — поспішила відмовитися Сніжа. — Та й куди краще, аби його ніхто не бачив.

— Правильно мислиш, — схвалив Себ. — Коли знадобиться, він себе проявить, а до цього часу його присутність дійсно краще тримати в секреті.

Сніданок був ситним, але не надто важким, саме таким, яким і має бути перед фізичними навантаженнями. Тівер, забравшись на стіл, чинно їв свою порцію, демонструючи гарні манери та охайність, а потім знову заліз до Сніжки на плече. Схоже, це тепер його улюблене місце. Після трапези їхня дружня компанія попрямувала до тренувальних залів. Коридори академії практично спорожніли: на шляху зустрілася лише купка адептів із тих, хто не поїхав на канікули. Від цього було якось спокійніше. Сніжа поки що не готова вливатись у буйну студентську спільноту, тут би хоч із собою та власною магією розібратися.

— Розпорядок на найближчий час такий: цей тиждень, поки йдуть канікули, вдень займаєшся зі мною, а ввечері зустрічаєшся із сьомим Невервалем, — поінформував Себастьян. — З наступного тижня, коли почнуться заняття, вранці і вдень будеш на парах, а ввечері на тебе чекає спілкування з шостим, потім із п'ятим... Думаю, далі пояснювати не треба.

Вони увійшли до просторої зали, де була не лише арена для поєдинків, а й манекени для відпрацювання заклинань. Після чого Себ заблокував двері, щоб ніхто не заважав і не підглядав за тренуванням. Горностай застрибнув на високий стілець і приготувався спостерігати за видовищем, але про всяк випадок активував щит. Треба ж, яка передбачливість. Ну так, Сніжчина сила може зараз накоїти будь-що, контролю, вважай, ніякого, хіба що дракониця допоможе.

— Отже, за цей тиждень канікул ти маєш освоїти ази, інакше на парах тобі взагалі робити нема чого: і себе зганьбиш, й іншим можеш нашкодити. Тож готуйся, щадити не буду… — попередив Д'ардженто… і справді підтвердив оці свої слова.

Потім наставник запропонував спробувати застосувати елементарні чари: притягнути до себе предмет. Здавалося б, що може бути простіше?! Але ж ні, предмети, розкладені на спеціальних підставках, категорично відмовлялися притягуватися, або навпаки, притягувалося зовсім не те, що треба.

— Та не пряжку від мого ременя на себе тягни, а ось цю книгу. Хочеш мене без штанів залишити? — гримнув на неї лис.

— В-вибачай, — повинилася вона... і зрештою притягнула до себе ґудзик від його мантії, видерши його з м'ясом.

— Що за бездарна дракониця?! — вилаявся перевертень, причаровуючи ґудзик назад, і наслідував приклад Тівера, тобто закрився щитом. — Такими темпами темний нас усіх прикінчить, а ти навіть азів не опануєш!

— Я дуже намагаюся зробити все правильно, правда, — Сніжана витерла з лоба піт.