Глава 23

— Ні, Розанну я зрозуміти можу, вона намагається повернути коханого, — Сніжана нервово пройшла кімнатою: після отриманих повідомлень на місці зовсім не сиділося. — Але чому вирішила використати для цієї мети саме мене?

— Та тому що їй потрібна була твоя сніжна сила, яка дозволила потрапити крізь захист навколо колодязя Темряви і визволити бранця, що томився в гробниці, — пояснив лис. — Там стоїть дуже потужна запечатувальна магія, обійти яку може тільки представник того ж роду, який її наклав. Не хочу похитнути твоє самолюбство, але в даний момент зі всіх сніжних драконів, що залишилися, саме ти «найслабша ланка», до якої їй було найлегше дотягнутися. Не до ректора ж Розанні намагатися підібратися, та й молодший Неверваль далеко не такий невинний і добродушний, як тобі могло здатися.

— Угу, дякую, добре хоч бездар'ям мене не назвав, — іронічно сказала Сніжа.

— І все ж таки ти сніжна дракониця, саме тому змогла пройти крізь захист, — не відреагував на її випад Себ, — а за тобою і я. Роза планувала тебе спустошити, наситити твоєю силою артефакт і завдяки цим хитрощам потрапити в академію, але, як ти знаєш, я їй завадив…

— О, це була би вбивча комбінація, — зі знанням справи вставив Тівер. — Й останню сніжну драконицю зіпсувала б, аби рід лускатих вже точно перервався, і коханця свого темномагічного визволила б…

Еге ж, похмура перспектива...

— А голос у моїй голові? — не могла не спитати Сніжана. — Він з'явився після тієї новорічної вечірки і кликав мене… кликав сюди, до академії, і саме туди, до цієї криниці.

— Лише помста темного, — розвів руками магістр, — дуже тонка, витончена і, як виявилося, дієва. Арзакас був злий, що не зміг схопити останню драконицю, рвався з пут і налягав на печатку та сніжну силу, яка її утримувала. Завдяки драконячій магії в крові до тебе і долинув його замаскований заклик.

— Але чому це сталося лише після новорічної вечірки? — ніяк не могла заспокоїтись дівчина, бо голос та його володар дуже її турбували. — Тому що наближалося моє повноліття і от-от мала відбутися ініціація та зняття печатки із сили? — припустила вона.

— Не зовсім так, але недалеко від істини, — Себастьян вкотре підійшов до вікна і визирнув назовні. — Розанна не хотіла, щоб ти чула Арзакаса надто рано (вона, до речі, теж вловила його сигнали, він же її хахаль, та й магія у них одна на двох). Відвар, який ми тобі давали, заглушав голос у твоїй голові, а от алкоголь навпаки, посилив зв'язок, голос став чіткішим. Саме тому ми забороняли тобі вживати алкоголь.

— Он воно як…

— На жаль, зараз Розанна далеко не єдина наша проблема, — сказав Д'ардженто, і навіть від тону, яким це було сказано, повіяло небезпекою. — Коли темного запечатали, найближчі породження Темряви, втративши доступ до його сили, розвіялися. А решта, втративши ватажка, ганебно втекла і причаїлася... до певного часу. Але тепер, коли темний на волі, а серед драконів з'явилася ти, їхнє вразливе місце, темні вже точно не сидітимуть склавши руки.

— А раптом Арзакас уже завтра приведе під наші стіни армію і… — жахнулася Сніжа, боячись навіть припустити, що тоді буде.

— Щодо «завтра» ти трохи погарячкувала, Нероу після багаторічного ув'язнення серед ворожої йому магії дуже ослаб, але скоро відновить свої сили, і тоді…

Що трапиться «тоді», Сніжці не хотілося навіть уявляти, і ще страшніше було через те, що хтось таки може дізнатися про її мимовільну причетність до втечі такого небезпечного і смертоносного індивіда. Точніше, що буде, коли дізнається, бо довго приховувати цей факт навряд чи вдасться…

— Напевно, нам справді варто попередити решту… — невпевнено почала Сніжана. — Як ми можемо приховувати щось таке важливе? Адже Арзакас небезпечний, він нападе і...

— З глузду з'їхала?! — не оцінив її намірів чорно-бурий. — На ритуальний вівтар захотіла? Те, що ти справді маєш зробити, — це встигнути ввійти в силу та зняти з себе печатку смерті до того, як темний завдасть свого удару, інакше за твоє життя я не дам і дрібної монети. І тримай рота на замку!

— Тобто те, що я випустила Арзакаса, — це погано, а те, що сніжні народи самі ж дозволили всьому цьому відбутися і свого часу не підтримали володаря, — так, дрібниці? — вона була не на жарт обурена.

— Життя взагалі несправедлива штука, ти ж знаєш… — філософськи зауважив лис.

— Та-ак, коли зраджують свої ж — це найстрашніше. Розчарували мене сніжні… — Сніжка мерзлякувато пересмикнула плечима.

— Ну, не всі ж такі. Моя сім'я, та ще низка кланів, підтримали тоді драконів.

— Агась, моя теж, — подав голос Тівер. — І отримали за це від Арзакаса прокляття, — він знову покосився на чорний кінчик свого хвоста.

— До того ж я пов'язаний з твоїми предками клятвою вірності, тому в моїх інтересах, аби ти зняла з язика цю швайтову печатку, — роздратовано заявив Себастьян. — Досі не можу собі пробачити, що дозволив її поставити.

— М-дя… — багатозначно прорік горностай. — «З язика», кажеш… Лисяра (тобто магістр) має рацію: на тобі, господине, поставила мітку сама Темрява, і зовсім не так, як нас із ним, а по-серйозному, так, що лусочки свої відкинути можеш. Якщо не хочеш стати частиною небуття, то маєш зняти печатку, іншого виходу нема.

— Якби тільки її можна було зняти якось інакше, а не… ну, ви зрозуміли… — пробурмотіла Сніжа, теж підходячи до вікна і вдивляючись у зоряну ніч.