Глава 22

До того часу як в спальню Сніжки увійшов Себастьян, що повернувся після розмови з володарем, вона вже встигла поласувати ще одним морозивом і розпитати фамільяра про безліч дрібниць щодо побуту й укладу в академії, аби бути підготовленою. Переодягнутися, до речі, теж, змусивши горностая не лише заплющити очі, а й відвернутися. Щоправда, перед цим попросила ще трохи почаклувати і допомогти перетворити одну з нічних сорочок на зручну піжамку. Дівчина відчувала себе куди впевненіше у штанцях і сорочці, ніж у «сукні» з мереживами, особливо з урахуванням того, що на неї очікує розмова із Себом, дорослим чоловіком у розквіті років.

— Бачу, ви тут часу даремно не гаєте, — лис зміряв поглядом підопічну та Тівера, якого вона якраз гладила за вухом, із задоволенням занурюючи пальці в його хутро.

— Та от, вхопила мене тут, спасіння нема, — пробурчав горностай, втім, не зробивши жодної спроби відсунутися, навпаки, підставив голову, щоб Сніжані ще зручніше було його пестити.

— Ну що там? — схвильовано запитала Сніжка. — Як його сяйність відреагував на мій вибір?

— Зрозуміло він був у гніві і ледь не заморозив мене холодом монаршого погляду, — із задоволеною міною повідомив чорно-бурий. — Ні, він ані слова не сказав, але у нього було таке обличчя… Його так рідко можна побачити незадоволеним, настільки всі довкола намагаються йому догодити, і тут з'являєшся ти…. вірніше ми з тобою.

— Себе, а ти зовсім його не боїшся? — не могла не спитати дівчина. — А раптом він кине тебе до в'язниці за зухвалість і неповагу… чи зробить ще щось у такому ж дусі?

Наставник підійшов до вікна і за заведеною традицією визирнув назовні, після чого відповів:

— Моя сім'я здавна служить правлячому роду сніжних драконів. Незадовго до загибелі попереднього володаря мій предок дав клятву вірності твоїм батькам: на той момент вони були єдиними, у кого ще залишалася дочка, яка втілювала надію на відродження роду. Він став відданий твоїй сім'ї, ну а мені роль Хранителя перейшла у спадок. Тобто зараз я служу не стільки новому сніжному володарю, який належить до побічної гілки правлячого роду, скільки саме тобі. Юнар це розуміє, тому й «заплющує очі» на деякі мої «штучки». Тому що саме я можу тебе захистити: ми пов'язані кровною клятвою.

— Я все не можу зрозуміти, чому матусю не сховали разом зі мною? — тремтячим голосом запитала Сніжа. — Тоді залишилися би дві сніжні дракониці.

— Ти вважаєш, що вона мала кинути твого батька самого і втекти? — підняв брову Себастьян. — Ні, твоя мати воліла битися разом із ним, щоб захистити не тільки себе, а й тебе. Гідний вчинок гідної матері. Як тобі мав повідомити ректор, твої батьки розраховували повернутися за тобою, але ворог виявився надто сильним…

— Але хто… хто насмілився на них напасти? — Сніжану переповнювали біль та розпач. Матінка і тато... Якими вони були? І яким чином склалося б життя їхньої родини, якщо б її батьки залишилися живі? — Хто взагалі зазіхнув на Сніжні землі та драконячий рід?

— Володар Темних земель і підлеглі йому поплічники Темряви, — відповів замість Себа Тівер.

— Все почалося поступово, — продовжив уже наставник. — Спочатку його посіпаки хитрістю і підлістю стали винищувати дракониць, хранительок життя і продовжувачок роду, які були не такі сильні, як дракони-самці, і тому більш вразливі. Гарна і, як виявилося, дієва тактика. Коли сніжні зрозуміли, що відбувається, все зайшло надто далеко. Протистояння перейшло у відкритий конфлікт, і головний удар ішов саме по драконах. Хоч як це не сумно, далеко не всі сніжні народи прагнули допомогти лускатим, деякі просто перечікували, коли все заспокоїться, щоб зрештою стати на бік переможця, — у його голосі промайнула гіркота. — Темрява лякає, і добровільно з нею зв'язуватися ніхто не хоче. Ну а коли сніжні дракони все ж таки вистояли, решта рас за звичкою підкорилася, проте почала нарікати, бо колишня влада та могутність драконячого роду істотно похитнулися. Зараз багато хто хоче зайняти місце правлячої сім'ї, і тільки жорстка вдача Юнара тримає їх у вузді.

— А куди подівся володар Темних земель? Чому не закінчив розпочате? Чи вдалося його перемогти? — питання сипалися зі Сніжки як із рогу достатку.

— Що ж, більше не бачу причин тримати тебе у невідомості… — обнадіяв наставник. — Сніжна академія таїть у собі такі секрети, які краще не знати непосвяченим, але тобі (особливо тобі!) необхідно дізнатися правду, принаймні ту частину, яку можу розповісти. Лише обмежене коло осіб знає, що саме сталося під час фінальної битви попереднього володаря сіяра Невервальта із втіленням Темряви. Навіть мені відомо далеко не все, і то лише за розповідями батька і діда, адже я на той час ще не народився.

— Кажи все, що тільки знаєш! — благала Сніжа. — Не можу більше залишатися у незнанні.

Себастьян сів на стілець і побарабанив пальцями по столу, ніби збираючись із думками. Між його брів залягла напружена складочка.

— Як уже сказав, сутички темних та сніжних поступово переросли у відкрите протистояння, страшне за своєю жорстокістю. Багато сніжних, кого торкалася Темрява, були прокляті та гинули. Тільки найсильніші вижили після прокляття, але, як бачиш, — лис указав на себе, — передали його нащадкам, ставши вигнанцями серед своїх співвітчизників. Спочатку сніжні взагалі виганяли всіх, кого торкнулося прокляття, боячись до них наближатися і побоюючись, що це заразно і може передатися їм. Темрява наступала, лякаючи та наводячи жах. Фінальний же бій відбувся в Сніжній академії, куди і прагнув дістатися темний володар.