Глава 20

Сніжана обрала все й одразу, тобто і літати, і дивитися, і слухати ознайомчу лекцію про Рінтаю та її околиці. Подібну екскурсію, звичайно, краще було би зробити вдень, але, чесно кажучи, Сніжку настільки втомив галас, що вона була рада можливості розвіятися і побути на свіжому повітрі, тим паче з таким неординарним екскурсоводом.

Сетар продовжував перебувати в людській іпостасі, тільки крила, нігті, що загострилися, та лусочки, які з’явилися на зовнішній частині долонь і щоках, видавали в ньому дракона. Напевно, подібна «луска» вкривала все його тіло, але цього не було видно через одяг. І Сніжа зловила себе на думці, що не відмовилася би на це подивитися. Так, з наукового інтересу.

Дракон, тримаючи супутницю на руках, упевнено підкорював повітря, літаючи в нічному небі, і розповідав про Рінтаю, що мерехтіла вогнями там, унизу. Особливо яскраво сяяв, зрозуміло, палац володаря — велична біло-прозора споруда, що спрямовувала вгору гострі вершини веж, яку за земними законами можна було б віднести до готичного стилю. Справжній палац Снігової королеви! Тільки в даному випадку як господар виступає сніжний дракон, від якого мурашки не менше, ніж від цієї казкової володарки холоду.

— Ну що, готова повернутися до решти? — спитав кавалер, знову приземляючись на оглядову вежу. — Чи ще політаємо? Я хотів би взагалі туди не повертатися, але, боюся, саме в цей вечір старші братики мені твою крадіжку не пробачать.

— Я теж не поверталася б, — зітхнула Сніжа. — З усіма шістьма Невервалями вже перетанцювала, свій обов'язок виконала, тільки ви й залишилися…

— Щоб потанцювати зі мною, зовсім не обов'язковий натовп музикантів та переповнений бальний зал. Адже тобі теж не важлива вся та непотрібна мішура, правда? — підморгнув лускатий і закружляв Сніжану прямо тут, на відкритому всім вітрам просторі оглядового майданчика. Цікаво, яка тут висота від землі?

— Так, на даху я ще жодного разу не танцювала, — засміялася Сніжка, якій це шалено подобалося. — Але, здається, завжди хотіла.

Так, подібної свободи вона давно вже не відчувала. Здавалося, їй підвладне що завгодно. Рідні відчуття, які вперше з'явилися під час прогулянок із хлопцями по дахах. Ось вона, сутність дракона, що дала про себе знати ще там, на Землі.

«А він вміє привернути до себе», — схвально відгукнулася дракониця.

«Не те слово!» — підтвердила дівчина, насолоджуючись танцем.

«Думаю, вибір очевидний. Почнемо з нього: нехай буде в нас першим!»

«Згодна! Першим кандидатом має стати саме він», — Сніжана була дуже задоволена, що в цьому питанні вони з драконицею одностайні. А ще тішило, що питання вибору, в якій послідовності проводити час з драконами, вирішилося саме собою. Справді, чого тут думати? Нехай ідуть за віком, тільки у зворотному напрямку. Почати з молодшого, а завершити старшим, найстрашнішим і найнеприємнішим. Це навіть логічно: саме Сетар найближчий до неї за віком.

Вирішивши подібним чином, вона відчула суттєве полегшення. А ще всередині зародилася відчайдушна надія, що саме сьомий Неверваль може виявитися її справжнім обранцем. Якщо так і буде, то з рештою драконів їй взагалі зближуватися не доведеться.

«Хоч би це був він!»

У палац вони все ж таки повернулися, хай і неохоче, приземлившись на той самий балкон, з якого злітали. Там дракон передав Сніжану Себастьяну, який явно на них очікував, і, сказавши на прощання, що не хоче бачити галасливий натовп гостей, полетів.

— Себе, ти де був? — накинулася дівчина на перевертня. — Мене тут шостий мало не збесчестив, ледве врятувався…

— Врятувалася ти тому, що я вчасно покликав сьомого, — незворушно відгукнувся лис. — І молодець, що зберегла помаду: нам вона зараз потрібна цілою та неушкодженою. Йдемо, час повертатися до гостей.

Сніжана без зайвих розмов попрямувала поряд із ним коридором, сподіваючись якнайшвидше повернутися до академії і лягти спати. Не звикла вона до подібних галасливих заходів, та й ноги втомилися після танцювального марафону. Зате літати з Сетаром було справді чудово! От би й самій так навчитися. Але щоб не величезною ящіркою, зносячи хвостом хатини, що необережно трипилися на шляху, а людиною з крилами.

— Його сніжність Юнар не сердитиметься на нас за довгу відсутність? — поцікавилася вона у проводжатого. — А то як зиркне цим своїм моторошним поглядом всесильного нагинатора...

— Головне, що ми повернемося та покажемо всім: твоя помада ще на місці. Якщо ти раптом не знала, то вона зачарована, — приголомшив Себ. — «З'їсти» її та непомітно відновити не вдалося б ні за яких умов. І пан Севар про це знав…

«Ах ти ж гадський шостий Неверваль! Підставити мене перед братами захотів? Планував усім показати, що вже наклав лапу на загальний скарб, так? Тільки спробуй ще раз потягнути до мене хтиві лапи, луската мордо!»

Вихор холодного повітря, що раптово піднявся навколо і закружив низку дрібних сніжинок навколо Сніжани і Себастьяна, застав зненацька обох. Наставник глянув на підопічну з подивом, вона на нього — з острахом.

— І чиї це витівки? — дівчина зупинилася та з побоюванням озирнулася, але нікого стороннього не помітила, тільки слуга щось ніс в кінці коридору.

— Твої, — з дивною усмішкою промовив чорно-бурий. — Вітаю з першим стихійним сплеском сили. У цьому випадку він був викликаний праведним гнівом.