Глава 18

Оскільки черговим партнером мав стати ректор, Сніжа вирішила відтягнути перебування у його компанії настільки, наскільки тільки можливо. Та й утомилася вона добряче. Тому вхопилася за генерала як за рятівне коло і попросила супроводити до зони відпочинку. Кватар, який уже було рушив у їхній бік, щоб зайняти належне йому місце її кавалера, пригальмував і провів Сніжку, що явно уникала його компанії, примруженим поглядом, який не віщував нічого доброго. Чорт забирай, нарвалася! Помститься ж, це точно.

Проте проводжали їх поглядами не тільки ректор та інші дракони, а й придворні, навіть ті, які зараз танцювали. Ні, ну справді! Від такої всеосяжної уваги Сніжа почувала себе дивовижним звірятком, яке кожен намагається роздивитися в усіх подробицях. До того ж її вже змучила спрага, але як можна пити з такою помадою? Може, спитати у генерала? Раптом щось порадить?

— Ем-м, сіяре Неверваль, знаєте, я опинилася в скрутному становищі...

Пояснивши йому суть проблеми, вона готова була навіть до глузування. Він справді розсміявся, але знову зробив це добродушно і зовсім не образливо, а потім запропонував їй вибрати напій, який хотілося б скуштувати. Огледівши накриті столи, вона вибрала келих із чимось ніжно-рожевим.

— Це ж не алкоголь? — уточнила стурбовано.

— Ні, лише нектар із пелюсток розаній, — заспокоїв співрозмовник. — Це дуже ароматні, але надто рідкісні у нашій місцевості квіти. Тут їх можна побачити лише у палацовій та академічній оранжереях, а вільно вони ростуть у більш південних землях.

Коли келих опинився у її пальчиках, дракон попросив Сніжку прочинити рота. Вона виконала його вимогу, гадки не маючи, що він задумав. А Труар тим часом провів над келихом рукою — і вгору піднялася велика крапля рожевої рідини, завмерла в повітрі, вкрившись тоненьким крижаним шаром, після чого попливла до Сніжани і ковзнула між її розімкнених губ. Там лід лопнув — і по язику дівчини розлилася освіжаюча прохолода, наповнена дивним смаком.

Дивовижний спосіб напитися, і не менш дивовижний чоловік начебто такий великий, але здатний на тонке поводження і з жінкою, і з власною магією. Ці крижані кульки з напоєм дуже схожі на цукрове драже, що лопається в роті, випускаючи солодку начинку.

— Сподобалося? — знову ця його усмішка на один бік. — Може, повторимо?

— Давайте повторимо, — Сніжа знову прочинила рота, цього разу краєм ока спостерігаючи за главою академії, який, на її задоволення, гнівався все більше.

Ага, пан ректор не любить, коли його ігнорують та змушують чекати? Що ж, хай почекає ще трохи, йому це не завадить!

На той час, коли келих спорожнів, четвертий Неверваль, здається, ладен був вибухнути. Зате Сніжана вгамувала спрагу і була дуже задоволена. Їсти їй не хотілося (напевно, нерви давалися взнаки), та і язик, що продовжував нити, не надто заохочував до бенкету.

— Думаю, ви вже достатньо роздраконили мого молодшого брата, — знизивши голос, ледь помітно посміхнувся Труар. — Злити його і далі не рекомендую: вам ще під його крилом учитися.

Треба ж, спостережливий який. Втім, військовий таким і має бути, щоб жоден ворог повз нього не проскочив.

— Ви маєте рацію, — з небажанням погодилася дівчина.

— Побачимося, сіє Невер. Був радий знайомству… — третій Неверваль підвівся і, кивнувши на прощання, бравою ходою відійшов, звільняючи місце для найненависнішого (на думку Сніжки) зі своїх братів.

Кинувши косий погляд у бік ректора, Сніжана зіщулилася. Він прямував до неї, ледве стримуючи лють. Ще б пак, яка для нього образа! Якась там адептка посміла не кинутися до нього, великого й могутнього голови академії, за першим же помахом брови! О ні, вона зобов'язана поспішати до наставника, на ходу втрачаючи туфлі й збиваючи всіх, хто зустрінеться дорогою. Угу, розмріявся, не дочекається!

— Сподіваюся, ви достатньо відпочили, щоб зволити зі мною потанцювати? — роздратовано запитав Кватар, сідаючи поряд.

— А хіба я маю вибір? — парирувала вона з відчутною приреченістю в голосі.

— Ну знаєте… — його зіниці на кілька миттєвостей стали вертикальними. — Моліться всім відомим вам Божествам, щоб не виявитися моєю обраницею…

— Молюся, пане ректоре. Тільки цим і займаюся з найпершої миті нашої зустрічі, — знову язик Сніжки випередив господиню, хоча в неї й затряслися піджилки від погрози, що відбилася в його голосі.

Цього разу дракон промовчав, але його очі спалахнули блідо-фіолетовим, а Сніжану кинуло в холод. Сплеск його сили навіть її, сніжну драконицю, пробрав до кісток. Ну от навіщо його злила, га? Та тому що свого часу натерпілася від Себастьяна, а тепер найменше хамство з боку будь-яких хвостатих, крилатих та зубастих автоматом викликає протест. Напевно дякувати за це потрібно пробудженій драконячій крові, бо внутрішня сутність буквально встає дибки, варто комусь зачепити Сніжку.

— Сіяре Неверваль, якщо ви не припините мене гнобити, то залишитеся сьогодні без танцю, а я перейду до наступного по черзі партнера, — пригрозила дівчина, ставлячи жирний підпис під вироком, який напевно чекає на неї від ректора, тільки-но вона опиниться під його опікою, тобто після початку навчання. — Не думаю, що решта придворних подивиться на це прихильно. Ваш авторитет може суттєво постраждати… — завершила вона останній завиток «підпису».