Глава 17

Усі присутні, зокрема й Невервалі, обернулися до новоприбулих. А Сніжану ніби до підлоги цвяхами прибило пронизливим поглядом правителя, який неквапливо наближався в компанії ще двох братів. Їх вона відзначила лише краєм ока, тому що вся її увага була прикута до величного чоловіка, який пригнічував однією своєю присутністю. Його вітали, йому кланялися, але він дивився тільки на Сніжку, попутно киваючи підданим і відповідаючи на вітання помахом руки.

Та-а-ак, найстарший із братів Неверваль не дарма носив звання голови держави. Погляд чоловіка підкорював, змушував слухатися навіть тих, хто хотів би протиречити. Ось він, володар Сніжних земель. Ні, все ж таки у порівнянні з ним ректор виглядає набагато лояльнішим. «Владний нагинатор і підкорювач», — сказали би про нього у фентезійних книжках.

О-о-о, підкорювач — це точно про нього. Високий зріст, широкий розворот плечей, ставна постать… Білий із золотою облямівкою одяг, символ величі, підкреслює найвищий статус. Срібляста ажурна корона з блідо-золотим каменем у лобі ідеально виглядає на гордій голові. Довге біле волосся, якому властивий ледь вловимий блідо-фіолетовий відтінок, вільно стікає по плечах, тільки верхня частина закріплена на зразок мальвінки (це стало видно, коли він трохи повернув голову), хоча замість хвостика йде одна єдина кіска, увінчана дорогою прикрасою сріблястого кольора.

Чим більше наближався володар та його почет до Сніжани, тим гірше ставало дівчині. Мало їй його погляду, що виймав душу, так ще язик став горіти нестерпно, до сліз просто. Ще б пак, зараз поблизу цілих шість драконів! Та Сніжа і говорити в такому стані не зможе.

Юнар Сніжний велично опустився на трон, брати, що його супроводжували, розташувалися з обох боків, наче найнадійніша варта. Втім, і сторожі за спиною правителя теж було предостатньо. Він нарешті відірвав хижий погляд від Сніжани, яка була вже на межі і не плакала від болю тільки завдяки силі волі, й оглянув присутніх. Ті ще раз вклонилися, виявляючи повагу. Сніжа та молодші Невервалі теж схилили голови. Якась подоба задоволеної напівпосмішки майнула на губах главдракона, втім, цей прояв емоцій зник так само раптово, як і з'явився.

— Радий вітати вас на щорічному святі Середини зими, — розлився залом його глибокий голос.

— І ми раді вітати вас, володарю, — багатоголосою луною почулося у відповідь, хоча, наскільки встигла помітити Сніжана, щирою ця фраза була далеко не у всіх. Он та купка ведмедів і ті лисиці вже точно цідять слова через силу.

Юнар вимовив ще кілька церемоніальних фраз, а Сніжа молилася, щоб він скоріше припинив балакати та відвів її подалі від інших драконів, інакше вона зараз точно зомліє.

«Терпи, Сніжо, терпи…» — примовляла дівчина, навіть не маючи нагоди закусити губу, бо чудо-помада вимагала надто акуратного поводження.

— А зараз саме час розпочати свято… — долинули до Сніжани довгоочікувані слова, правитель піднявся і в рекордні строки подолав відстань, що їх розділяла. — Гадаю, сія Невер із роду сніжних драконів вважатиме за честь відкрити зі мною бал…

Юнар нависав над Сніжею і простягав руку, а вона навіть усміхнутися у відповідь не могла, настільки звело від болю язика після його наближення. Якби решта драконячої п'ятірки не знаходилася поряд, то ще можна володарю руку, молячись тільки про те, щоб вони скоріше опинилися якнайдалі від інших братів-драконів, поки вона не знепритомніла і не впала до його ніг.

Перший Неверваль, ніби прочитавши дівочі думки, вивів партнерку на середину залу, демонструючи її всім і кожному, щоб добре розгледіли і запам'ятали, а потім закружляв по паркету (вірніше, мармуровим плитам). Він тримав Сніжу так, що вирватися чи відсунутися не було жодної можливості, ніби вона вже належала йому: впевнено, сильно, владно…

— Що ж ви мовчите, сіє Невер? — завів розмову він. — Невже вам нема чого сказати?

Дівчина тільки розгублено подивилася в його очі, які були схожі на два радари, які сканували кандидатку на роль праматері нових драконячих поколінь вздовж і впоперек. Неприємні відчуття від такої пильної уваги, дуже неприємні, у грудях тугим вузлом оселився холод.

— Чи ви соромитеся розпочати першою? — допитувався лускатий, варіюючи між парами, які слідом за ними наповнили зал.

Сніжа спробувала зобразити подобу посмішки, але вийшло погано. І хоча зараз інші Невервалі були далеко, завдяки чому стан язика зрушив з критичної позначки, говорити вона все одно не могла, настільки пригнічувала аура драконячого володаря.

— Вам погано? — здогадався Сніжний.

Жертва його натиску кивнула. І тоді від дракона прямісінько до неї потягнулися потоки енергії, прохолодної, але напрочуд заспокійливої, причому заспокоювала вона ​​не лише нерви, що були на межі, але і біль у язику. Ні, повністю той не минув, але дуже відчутно послабшав, рівно настільки, щоб можна було говорити і не стогнати. Так, ось вона, драконяча магія… Чудеса та й годі! Цікаво, як довго протримається анестетичний ефект?

— Тепер вам легше? — поцікавився вінценосний кавалер.

— Так, дякую, ваша сяйносте, — пролепетала Сніжана максимально чемно.

— Ну нарешті я чую ваш голос, — схвально зауважив він. — Мені подобається.

— Дякую, — скромно опустила очі вона.

— А от зайва скромність вам не личить, — Юнар повів її на чергове коло, тільки тепер танець змінився. — Моя майбутня дружина не повинна показувати таких дурних емоцій. Всі ці хибні хитрощі — доля слабаків. Самка, яку я назву своєю, зобов'язана цілком і повністю відповідати мені.