Глава 13

Перед Сніжею із зарозумілим виглядом стояла шикарна білявка (хоча, крім Себа, тут усі блондини, так що нічого дивного) у білосніжній мантії, яка миттю випустила додаткову пару волохатих вух, а за спиною у неї з'явився довгий пухнастий хвіст. І це було б навіть мило, якби її нігті не перетворилися на немаленькі такі кігтики.

— Поговоримо? — в її відкритому в недобрій усмішці роті з'явилися ікла. — Нарешті цей проклятий Темрявою пішов, тепер нам не завадять…

Добре, що Себ не чув, як вона його назвала, інакше ця дамочка швидко припинила би посміхатися. І правильно вибрала місце засідки: пустельний коридор виглядав безлюдним, так що допомоги чекати нема від кого.

— Може, спершу назвете себе? — запитала Сніжа, ще дужче вчепившись у браслет.

— Я та, кого знає вся академія, — спадкоємиця роду сніжних лисиць, Рітіна Снорідж, — з почуттям власної явно перебільшеної гідності промовила дівчина. — А от ти хто така? Звідки взялася? З якої дірки вилізла серед навчального року?

— Я, як бачите, сніжна дракониця, — відповіла Сніжана максимально коректно, хоча їй самій було незвично представлятися таким чином. — Сніжана Невер, перший курс факультету трансформації.

— Те, що луската, — я й сама бачу, — скривилася співрозмовниця.— А чи багато ти вмієш? Дракони вважаються найсильнішими зі сніжних народів, але дивлюся я на тебе і починаю сумніватися в цьому… Що ж ти мямля така?! Навіть не відчула моє наближення.

В принципі, лисиця не дарма сумнівалася, бо магічити Сніжка не вміла від слова «зовсім», ось тільки поширюватися про це точно не варто.

— Все тому, що я думала про куди важливіші речі, ніж сніжні лисиці зі стервозним характером, — не втрималася в рамках ввічливості Сніжа, тому що терпіти не могла, коли її намагалися пригнічувати, з неї і Себа достатньо.

— Нариваєш-ш-ш-ш-ся? — прошипіла Рітіна — і в її долоні з'явився невеликий сніговий вихор. — З'явилася з нізвідки — і всі тільки про тебе й говорять! Ти ж не думаєш, що відтепер тут усім заправлятимеш?! Ну, покажи мені, на що здатна! — і кинула в Сніжану цей іскристий потік.

Сніжка не встигла зреагувати, до останнього не могла повірити, що на неї нападуть ось так, серед білого дня, та ще й в академії. Гаразд язиком почесати, але фактично без роздумів атакувати… Сніжану врятувала лише передбачливість Себастьяна: браслет на зап'ясті нагрівся, а енергетичний потік розвіявся на підльоті.

— О-о-от як... — протягнула Снорідж, обходячи Сніжку по дузі. — Артефактами прикриваєшся. Виходить, сама нічого не вмієш?

Підловила. Але Сніжа краще відкусить собі язик, ніж у цьому зізнається.

— Просто не вважаю за потрібне вступати в марну бійку з вискочкою, що занадто зазналася, — відповіла вона, хоча злити цю неврівноважену особу було собі дорожче.

— А чи не ти тут вискочка? — до Сніжки полетів ще один потік, потужніший, через що браслет нагрівся ще сильніше. Такими темпами він скоро обпікатиме руку. — З'явилася не зрозумій звідки — і вже стала зіркою! Ти точно одна з лускатих? Чи все це, — вона вказала на обличчя Сніжани, — просто маскування? Стільки років тут не було жодної дракониці — і раптом з'являється якась слабачка.

Якби Сніжкина воля, вона б цю вухасто-кликасту по стінці розмазала, щоб не кортіло дарма язиком чесати, але ж і дракони казали, що їм потрібна сильна дракониця, а Себ узагалі забороняв показувати іншим власну слабкість. І як бути? Та й де він сам? Обіцяв прийти, якщо захисний артефакт спрацює.

— Послухай-но ти, песице, — Сніжка була зла і дуже хотіла відплатити за грубість, тому придумала образливе прізвисько, скомпонувавши його зі слів «песець» та «лисиця». — От почнуться заняття — тоді я тобі покажу, що вмію. А витрачати свою магію просто так мені за статусом не належить.

— П-п-песиця?! — скрикнула дівчина. — Ах ти луската погань!

Лише дешевих істерик і не вистачало для щастя. Але якби справа обмежувалася тільки істериками, то можна було потерпіти, а тут все було серйозніше: у долоні Рітіни матеріалізувалася набагато потужніша енергетична куля, ніж попередні, і Сніжа машинально виставила руки вперед, ніби могла себе цим хоч якось захистити. Замружившись, вона чекала, що браслет стане обпалювати, але цього не сталося. Ризикнувши розплющити одне око, Сніжана обімліла: рука кривдниці заледеніла від плеча до самого зап’ястя і була зараз нерухомою, як у манекена.

«Це я зробила?!» — Сніжка, звичайно, знала, що стресові ситуації пробуджують прихований потенціал, але ніяк не очікувала, що їй вдасться ось так одразу активувати такі потужні чари. І не відчула нічого такого… майже нічого. Хіба що злість і обурення клекотіли в грудях, а пальці трохи поколювало від чогось неясного. Це точно вона лисицю облагодіяла?

— Ай-яй-яй, адептко Снорідж, як неповажно ви відгукуєтеся про мою можливу майбутню дружину, — пролунало звідкись ззаду, і від прихованої погрози, що прозирала в цьому незнайомому голосі, навіть у Сніжани мурашки по тілу побігли. Так от хто автор цих крижаних чарів!

Сніжка відразу згадала слова Себастьяна:

«З адептів-драконів в академії лише ти, а інші три сніжні ящери — викладачі (ректор, заступник ректора та декан). Ще троє сніжних драконів завсідники палацу, ти побачиш їх на балу (один з них володар, до речі). Ну, а наймолодший Неверваль… він як вільний вітер, то тут, то там… Але на балу все одно обіцяв з'явитися».