Глава 10

Вийшовши з кабінету ректора, Сніжана відчула чимале полегшення. І справа була не тільки у важкій атмосфері, яка панувала в його обителі, але і в тому, що під час розмови з ним язик ніби щось палило. Усе почалося відтоді, коли він повернув їй справжній вигляд і пробудив драконицю. Добре, що це гадське відчуття, яке вперше виникло під час поцілунку з тим моторошним чорним туманом, зараз, нарешті, відступило.

Проте від однієї думки, що сьогодні на балу Сніжі знову доведеться спілкуватися з Кватаром, стало погано, не кажучи вже про те, що вона має вчитися під його крилом. Який неприємний тип! Але в одному він має рацію: їй потрібно якнайшвидше опанувати власні сніжні сили, і тоді Сніжка вже точно покаже цим драконищам, що вона не слухняна лялька (або безвільна ганчірочка) і з нею теж варто рахуватися!

— Сіє Невер, — зі значно більшою повагою, ніж раніше, звернулася до неї секретар, оглядаючи нову зовнішність, і навіть трохи вклонилася. — У коридорі на вас чекають.

Все ж разючий ефект дає зміна іміджу та статусу.

— Дякую! — Сніжана, хоч би яке місце в суспільстві нового (вірніше, рідного) світу не займала, не збиралася відмовлятися від природної ввічливості.

— Сніжного вам дня і приємного вечора, — побажала Килина навздогін і подивилася трохи здивовано, коли отримала побажання у відповідь. Мабуть, тут справді не прийнято розшаркуватися перед персоналом. Або ж справа в тому, що дракони стоять куди вище в ієрархічному ланцюжку і споконвіку поглядають на всіх зверхньо?! А Сніжа, як не крути, теж луската. Це і дзеркало показало, і власні відчуття, коли вона торкалася лусочок на вилицях: гладких і напрочуд ніжних на дотик.

«Отож, ще яка луската! Нарешті ти це визнала... » — все ще скривджено долинуло від внутрішньої дракониці, після чого у свідомості знову повисла тиша.

М-да, якщо навіть зі своєю другою половиною порозумітися не так просто, то що вже казати про інших драконів... і не тільки драконів. Вийшовши в коридор, Сніжка автоматично зробила крок до чоловіка, що на неї чекав.

— Себастьяне, я… — та осіклася, бо перед нею стояв зовсім не «братик», а… Господи-Боже, ще один дракон! У цього індивіда на голові спостерігалося аж п'ять невеликих кіс (по дві біля скронь і одна в центрі, заплетені вздовж голови), але біле з блідо-фіолетовим відблиском волосся було не розпущене, як у ректора, а зав'язане в низький хвіст, який чоловік перекинув через плече на груди. Хоча лусочок на вилицях було теж по три з кожного боку. Його біла мантія мала блакитне оздоблення і виглядала не настільки химерною, як одяг голови академії. Отже, за статусом він нижчий. — Ой, — Сніжка розгубилася, бо не чекала зустрічі з іще одним ящером так скоро. — А де Себастьян? — вона озирнулася на всі боки, але коридор був порожній.

— Магістр Д'ардженто зустріне вас пізніше, сіє Невер, — новоприбулий окинув її поглядом, затримався на лусочках, і на його губах майнула усмішка. — А поки що я із задоволенням приєднаюся до вашої прогулянки.

— Т-так, звичайно… Вітаю вас, пане Неверваль… — схаменулася Сніжка, намагаючись бути люб'язною, наскільки це було можливо в її становищі. — Вибачте, ваше ім'я мені поки не повідомили.

— Сінквар Неверваль, заступник ректора Сніжної академії, — відрекомендував себе він. — І п'ятий із братів.

— А-а-а, проректор, значить, — кивнула Сніжа. — І мій черговий потенційний майбутній чоловік… — пробурмотіла зовсім тихо.

— Наскільки бачу, ви просто випромінюєте ентузіазм із цього приводу, — підморгнув чоловік і всміхнувся, але зовсім не знущально, а жартівливо, доброзичливо.

Та невже! Невже тут є більш-менш адекватні дракони?!

— Просто… все відбувається надто стрімко… — спробувала пояснити вона. — Я ще навіть влаштуватися не встигла, а мене вже ділять на сімох. Хоч би дали роздивитися околиці…

— Роздивитися, кажете? — він ненадовго замислився, а потім глянув змовницьки. — Це можна зробити. Тільки пропоную нудну лекцію про академію та огляд місцевих визначних пам'яток перетворити на захоплюючу екскурсію. Як дивитеся на те, щоб політати на драконі?

«Політати на драконі?!»

— Дуже навіть позитивно дивлюся! — надихнулася Сніжка. — Чесно кажучи, літати на драконах мені з цілком зрозумілих причин раніше не доводилося, але висоту я просто обожнюю! Тепер я розумію, що у мене це в крові.

— Так, драконяча кров містить в собі чимало цікавого... — заінтригував галантний кавалер. — Але також потребує й енергетичного підживлення. Щось мені підказує, що вас сьогодні ще не годували. Пропоную негайно виправити цей прикрий недогляд…

Насправді йому підказало не «щось», а живіт Сніжани, який зовсім не вчасно забурчав, але чоловік зумів це обіграти, заробивши собі в скарбничку черговий бал від потенційної нареченої.

— Ем-м-м... Так, я трохи зголодніла і з превеликим задоволенням прийму ваше запрошення, — чинно відгукнулася вона.

«Вірніше, слона готова з'їсти, але так пристойні дівчата не кажуть».

— Тоді йдемо, ми якраз встигаємо на пізній сніданок, — дракон зробив запрошувальний жест.

І тепер Сніжа неспішно йшла поряд із ним коридором, а самій так і кортіло дещо запитати.

— Скажіть, ви ж не всіх нових адепток так зустрічаєте і проводите їм екскурсії? — нарешті не витримала дівчина.