Глава 7

З якої такої причини всі будуть на неї дивитися після зняття «маскування» (і в чому саме воно полягає, цікаво?), Сніжана поки лише здогадувалася, але вирішила почекати з питаннями, Себ і так вже на стінку лізти готовий від потоків її цікавості. Нехай спочатку ректор розкаже все, що повинен розповісти, а потім уже, якщо залишаться незрозумілі моменти, доведеться мучити брата до останнього. Одне тільки запитала, найважливіше на даний момент:

— Себастьяне, я все намагаюся зрозуміти… А звідки я знаю вашу мову?

Сніжка справді розуміла все, що їй кажуть, та й сама говорила, якось машинально виходило, але слова звучали по-іншому, не так, як завжди, і ця мова не була схожа ні на які інші, з якими їй доводилося стикатися раніше.

— Не «ваша» мова, а «наша», — виправив перевертень, — бо ти теж родом звідси. Вся річ у пам'яті твоєї крові. А от писати і читати тобі доведеться вчитися, хоча я впевнений, що швидко освоїшся.

М-да, кров не водиця, звичайно, але щоб настільки... І, хотілося б знати, що ще ця кров у собі несе? Раптом сніжна магія — це ще не межа?

Вони продовжили шлях, судячи з усього, до ректорату, і тепер уже Себ перервав мовчання, вловивши в міру агресивний погляд якогось біловолосого здорованя (може, це і є перевертень-ведмідь?).

— Для того, щоб усілякі дивні не чіплялися, до тебе приставлять охоронця, — врадував лис. — Тоді зможеш розслабитись і нікого не боятися. Якщо тобі не сподобався чийсь погляд, він може бути загрозою, і я не можу це ігнорувати.

— А ти, виявляється, дбайливий, — не втрималася Сніжа.

— Я ж твій Хранитель, малявко, — заявив так, ніби це найочевидніша річ на світі. — Хоча за останні пару років вже замахався відганяти від тебе статевозрілих самців, які так і хотіли застрибнути зверху.

— Та не збирався на мене ніхто застрибувати! — від однієї цієї фрази Сніжані стало і смішно, і соромно.

— Ти просто мужиків погано знаєш. А я все чудово бачив і швиденько їх позбавлявся...

— Угу, саме через тебе я у свої вісімнадцять і була нецілованою… до сьогодні… — додала вона зовсім тихо.

Варто було необережним словам злетіти з губ, як Сніжка відчула, що падає. Міцний хребет і м'яке хутро під п'ятою точкою зникли, замість них утворилася порожнеча, тож дівчина ледь не впала на мармурову підлогу, і тільки сильна рука Себастьяна, що миттєво перевтілився зі звіра в людину, допомогла втриматися на ногах, але стиснула плече з такою силою, що на очах виступили сльози.

— Я ж сказав тобі мовчати про це, — прогарчав їй у саме вухо перевертень і злегка струснув, подумки повертаючи до тих часів, коли вдавав із себе синочка Розанни і гнобив по повній. — Чи запечатати твій рот заклинанням?

Куди й подівся добродушний лис, що дозволяв себе мацати.

— Н-не треба, — хитнула головою Сніжана.

— Якщо дороге життя, тримай язик за зубами, — продовжував шепотіти Себ, нагнувшись до неї, і дихання його, всупереч звичаю, було не гарячим, а прохолодним. — А коли при тобі згадають Колодязь Темряви, то вдавай, що чуєш про нього вперше. Зрозуміла мене, сніжна?

По спині дівчини пройшов холодок. Коли Себастьян такий, від нього хочеться забігти якнайдалі.

— З-зрозуміла, — видала вона єдину відповідь, яка могла влаштувати «братика», давши собі зарок обов'язково дізнатися, що це за колодязь такий і чому балакати про нього не рекомендується.

Так, не варто забувати, що Себ — хижак, нехай і не вовк. Щось розслабилася вона, а виною всьому три його пухнасті хвости, три приголомшливих, волохатих, м'яких... Так, стоп!

— Ходімо, вже майже прийшли, — покликав перевертень.

І Сніжа пішла за ним, та тільки з кожним кроком їй здавалося, що йти все важче. Очі злипалися, картинка перед очима ставала нечіткою. Воно й не дивно: мало того що не спала всю ніч, так її ще й «доїли», вважай, всі кому не ліньки.

— Себе, я зараз на ходу засну, — позіхнула Сніжана. — І, боюся, це буде не надто ввічливо щодо шановного ректора.

— Ну що за проблемне дівчисько… — чортихнувся перевертень, повів рукою — і навколо них утворилася напівпрозора сфера, ніби вкрита інеєм, що надійно приховала обох від цікавих поглядів студентів (чи в магічних академіях їх зазвичай називають адептами?). Здається, ця штуковина — щось на зразок щита.

— Гарно… — Сніжа розглядала сферу, через яку так химерно проникало світло.

— Давай, поповни запаси енергії, — «братик» вклав їй у руку два свіженькі кристали. — Можеш не повертати, вони тобі ще знадобляться. І надалі не смій нікому показувати, яка ти насправді слабачка, інакше довго не протягнеш! Тобі необхідно терміново навчитися керувати своєю магією і стати сильнішою.

— Просто декому треба перестати красти в мене енергію, — буркнула вона під поблискуючим поглядом лиса і взялася поповнювала сили.

А чудові штуковини ці енергетичні накопичувачі! От би у неї були такі під час минулого залікового тижня. Не поспав ніч, а потім р-р-раз — і сидиш на заліку свіженький, як огірок. Ой, а що ж з універом? Зимова сесія на носі, п'ять іспитів.

— Себастьяне, моє навчання в університеті… Хіба мене не шукатимуть?

— Ні, — відповів він категорично. — Той світ для тебе чужий, тебе вже забули.