Глава 6

Сніжка все ще намагалася зрозуміти, як вони виберуться з цієї зали без вікон і дверей (невже знову порталом?), коли Себ скомандував їй забиратися йому на спину.

— На спину? — перепитала вона. — До тебе?! Та я ж упаду!

— Будеш триматися — не впадеш, — він вивернувся і носом підштовхнув її між лопаток. — Лізь давай, я тебе магією підстрахую, не звалишся, — і присів, щоб їй було не так високо на нього залазити.

Ох ти ж… Як там у фентезі книжках пишуть? «Вона стрибнула єдинорогу/тигру/грифону/дракону на спину і поскакала/злетіла в повітря, бла-бла-бла…» Та тут спробуй заповзи, а потім утримайся! Себастьян випростався — і Сніжка, нахилившись, почала відчайдушно сповзати назад, у паніці хапаючись за його хутро і напевно роблячи боляче. Він роздратовано рикнув і злегка брикнув, підкидаючи незграбну наїзницю на місце, а потім раптом дівчина відчула, що її ніби зафіксували невидимі пута.

— Так краще, — пробурчав лис. — Стільки вовни мені видерла… Поклади долоні на мій загривок, а коли відкриється портал, тримайся міцніше.

Сніжана так і вчинила, після чого відчула, що в неї знову викрадають енергію! Сила з її долонь почала перетікати в Себа.

— Ти що робиш?! — обурилася вона, але рук відібрати не змогла, їх ніби невидимим клеєм приклеїли до загривка лиса.

— Заспокойся! — шикнув перевертень. — Без твоєї сили портал із цього місця не відкрити! Чи хочеш перебувати тут до скону?

— Н-не хочу.

— Тоді сиди і не рипайся!

Відтік сили припинився в ту ж секунду, коли перед Себом прямо в повітрі виникло чорно-біло-сіре сяйво, розміри якого збільшувалися, поки не стали достатніми, щоб у нього міг пролізти лис із сідком на спині. Портал спалахнув — і Себастьян поспішив стрибнути всередину.

Сніжка скрикнула та міцніше вхопилася на свого «скакуна». Вони летіли в порожнечі, у вухах свистів вітер. Сніжа пригнулася до шиї «братика», з останніх сил чіпляючись за його довге хутро. Якщо вони успішно досягнуть місця призначення (куди б перевертень її не притягнув), то вона вимагатиме з нього як мінімум ще два диво-кристала, які в рекордні терміни допомогли їй поповнити запаси енергії.

Вистрибнули вони з порталу так само раптово, як і стрибнули в нього. Нове місце прибуття сподобалося Сніжці куди більше, ніж попереднє. Це була простора світла зала з крученими колонами і невеликим постаментом у центрі, до якого вела пара сходинок. Більше нічого вона розгледіти не встигла, бо в залі вони опинилися не самі.

Чоловік у білому одязі і з коротким зачесаним назад білим волоссям став у бойову стійку і запалив у руках енергетичний шар, судячи з усього, готуючись атакувати, і Сніжана буквально розпласталася на спині Себастьяна, сподіваючись, що він придумає, як усе владнати і захистити її від агресивного незнайомця. Здається, це був вартовий, який охороняв академію від можливого вторгнення через портал. Однак, придивившись, чоловік розвіяв магію і ступив назустріч прибулим.

— Магістре Д'ардженто! — вигукнув він з явним здивуванням, а потім шанобливо вклонився. — Ви повернулися…

— О, ти ще мене пам'ятаєш, Джарвісе, — у голосі Себа прорізалися нотки гіркоти. — Я думав, моє ім'я давно викреслене з пам'яті мешканців замку.

— Як можна, сіяре?! — здивувався страж. — Ви ж…

— Не будемо ворушити минуле, — припинив лис його словесні виливи. — Я привіз дуже важливу гостю, нам треба поговорити з ректором.

— Сіяр Неверваль ще не відбув до палацу, але не знаю, чи він в ректораті, — повідомив чоловік і з цікавістю глянув на Сніжку, що висунулася з-за Себа, після чого злегка насупився, глянувши на її волосся.

— Якщо він тут, ми його знайдемо, — анітрохи не стурбувався перевертень. — І не витріщайся так на нашу гостю, її зовнішній вигляд лише маскування. Доброї служби, Джарвісе.

— Снігового дня, сіяре Д'ардженто, — знову вклонився вартовий.

Себастьян почимчикував геть, а Сніжана, чисто за інерцією вчепившись у хутро на його загривку, хоч і була прив'язана до «скакуна» потоками магії, дивилася на всі боки, жадібно оглядаючи академію. Вони спускалися кам'яними сходами і йшли просторими коридорами, яскраво освітленими вмонтованими в стіни світильниками. Сніжа так і не зрозуміла, як саме світильники випромінювали світло, бо ні лампочок, ні свічок не помітила. Більше було схоже на енергетичні кульки, що світяться. Здається, це є ті самі «магічні вогні», про які пишеться в книгах про потраплянок.

Судячи з положення небесного світила за вікном, зараз уже ранок. Або всі ці ритуали зайняли так багато часу, або в академії час біжить трохи інакше. Сніжа змушувала себе думати, що просто опинилася в іншій країні. Наприклад, у Штатах чи в якійсь зі східних країн, де часовий пояс теж суттєво відрізняється від звичного. Завдяки підзарядці від чудо-кристалів тимчасово відступила не лише слабкість, а й бажання спати, проте зараз, коли Себ знову її «випив», очі стали злипатися, спала ж вона востаннє лише попередньої ночі.

— Себастьяне, дай мені, будь ласка, ще хоча б пару кристалів, — попросила Сніжана, залишаючись ввічливою, хоча цілком справедливо могла б їх вимагати. — Я зараз просто на тобі засну.

— О-о-о, бачу-бачу… — озирнувшись, констатував лис. — Потерпи ще трохи, я і без того везу тебе на собі. Обернуся людиною — дам.