Глава 5

— Сніжна академія? — перепитала Сніжка.

— Якщо по суті, то Академія сніжної магії, — уточнив брат.

— Академія магії… ось це моторошне місце?! — оглянула вона дивний зал і спробувала підвестися на ноги. — Та тут клаустрофобію отримати недовго, ні вікон, ні дверей... Звідки повітря взагалі береться?!

Після побаченого Сніжана навіть не здивувалася слову «магія», бо нічим іншим енергетичні спалахи, портали та інше назвати було не можна. Хоча досі не вірилося, що все це відбувається насправді і в неї не розігралася уява.

«Може, все-таки сон?» — зі слабкою надією подумала вона, але події були занадто реальні, а вже поцілунок... Перший в її житті поцілунок, між іншим! Берегла себе, берегла (а як її оберігав Себастьян!), а в результаті до неї присмокталося страшне щось і скоїло не зрозумій що!

— Я збирався відправити тебе до портального залу, але ця швайтова Розанна в останній момент збила координати порталу — і ти опинилася тут! Так, ти не повинна була опинитися тут, — скривився Себ.

— Та де «тут»? — одразу запитала Сніжа. — Де ми, власне, знаходимося?

— У місці, куди вже точно заборонено заглядати зеленим адептам, які не вміють до ладу розпоряджатися своїми силами, а тільки й можуть що віддавати їх усяким… — «братець» знову вилаявся. — Гаразд, вже нічого не виправити, доведеться рогрібати. Хоча не знаю, чим тепер це для всіх нас закінчиться… — додав із досадою. — Тільки не смій нікому розповідати, що була тут, чуєш? — він схопив її за плечі і струснув. — Якщо хтось дізнається, що ти випустила бранця Колодязі Темряви... Нікому, зрозуміла? Навіть ректорові. А вже про поцілунок і поготів!

Очі Себа блиснули сріблом, зараз він був схожий на звіра, весь наїжачився, його пальці боляче вп'ялися в ніжну шкіру дівчини. Тепер не було жодних сумнівів, що він не людина.

— З-зрозуміла… — пискнула Сніжка. — Відпусти, боляче ж!

Хлопець розтиснув руки і відійшов на пару кроків, а Сніжана, знову звалившись на підлогу, потерла ниючі плечі. Оце так силища в нього! Підвестися було важко: ноги чомусь відмовлялися її тримати.

— Швайт забирай! — Себ присів навпочіпки і схопив дівчину за зап'ястя, після чого іншою рукою вклав у її долоню напівпрозорий кристал, який видав слабке сяйво, а тіло Сніжки почало наповнюватися силою. — Ну що, легше тепер?

— Т-так, — пробурмотіла вона.

— Знатно тебе випили, але це не смертельно, зараз відновишся, — і дістав ще один кристал, який вклав їй у другу долоню.

Коли сяйво кристалів згасло, Сніжана почувалася майже добре, тільки в грудях залишилися трохи дивні відчуття. Вийшло навіть стати самостійно, хоча «братець» все одно досить безцеремонно притримав її за лікоть. М-да, поводженню з дівчатами він явно не навчений.

— Гаразд, академія це чи ще щось, навіщо ти відправив мене сюди? — накинулася вона на нього. — Хто ти такий? І що відбувається?

— Все дізнаєшся свого часу, — жорстко відповів Себастьян. — І я взагалі-то життя тобі врятував, інакше б ти вже була повністю спустошена і валялася на підлозі батькового маєтку безформною оболонкою. Не чую подяки.

— Д-дякую, — Сніжка зіщулилася від його слів. — То хто ти?

— Хранитель твій, нещастя в коробочці, ти ж чула. До речі, вітаю зі статридцятивосьмиріччям, «сестричко»!

— Зі скільки-скількиріччям? — Сніжа спіткнулася і подумала, що не дочула. Мабуть, він хотів сказати «вісімнадцятиріччям»?

— Ста тридцяти восьми! — викарбував Себ, не залишаючи жодних сумнівів, що вона все почула правильно.

— С-ста тридцяти восьми?! Але як? — дівчина наївно вважала, що поріг її здивування на сьогоднішні вже давно пройдено, але ні, попереду, схоже, ще чимало сюрпризів.

— Ти сто двадцять років «спала» у крижаній «труні», — буденним тоном відгукнувся «братик». — У твоєму світі такі речі називаються кріотехнологіями. Простіше кажучи, це була заморозка.

— Угу, а пробудив мене поцілунок принца, — буркнула Сніжка зі скепсисом. — Бреши більше.

— Навряд чи нормальний принц зазіхнув би на новонароджену, — посміхнувся Себастьян, — бо тебе ввели в стазис незабаром після народження, запечатавши при цьому й твої сили з тією умовою, щоб вони прокинулися лише після повноліття, коли ти достатньо зміцнієш, щоб з ними впоратися.

— Але навіщо?

— Щоб уберегти.

В принципі, логічно.

— І кому ж це знадобилося? — Сніжана була сама цікавість. — Доброму чарівнику?

— Твоїм справжнім батькам, — вдарили під дих слова хлопця.

— С-справжнім батькам? — голос Сніжани здригнувся, її попереднє життя перекинулося з ніг на голову. — А як же тато? Я що — не його дочка? Він же…

— Дбав про тебе, бо теж був Хранителем. Але... скажімо так... потрапив під чужий вплив. Розанні вдалося його зачарувати, вона це чудово вміє, а коли він спробував вирватися з-під її контролю і ледь не порушив плани цієї відьми, його просто позбулися, — закінчив Себ навіть без натяку на співчуття. У нього серце взагалі є, га? У Сніжки зараз весь світ руйнується, а він...

— Та аварія… — зрозуміла вона.