Глава 2

Сніжа стояла ні жива ні мертва від жаху. Ще ніколи «братик» не був у такому гніві. Так, часом він сердився, але не настільки ж! Вона що, людину вбила чи банк пограбувала? Що це за реакція взагалі? Сніжана опустила очі, хоча хотілося замружитися і затиснути вуха руками, щоб не тільки не бачити, а й не чути його.

— На мене дивись! — гаркнув він.

Дівчина здригнулася і готова була злитися з дверима, аби цей індивід перестав над нею нависати і пред'являти незрозумілі претензії, ніби він їй чоловік (притому неймовірно ревнивий), а не зведений старший брат, але очей не підняла, тільки хитнула головою.

Їй би покликати на допомогу, але покоївка-куховарка, яка займалася прибиранням їхнього триповерхового маєтку та приготуванням їжі, була на побігеньках у мачухи та її синочка, а інших працівників у них не було. Сніжа досі дивувалася, як Ірисі, цій молодій жінці, вдається справлятися з таким великим будинком лише самотужки, але в них у кімнатах завжди чисто, а на столі стоїть ситна їжа.

— Треба було не пускати, треба було… — забурмотів Себастьян і простяг руку, здається, маючи намір підняти обличчя Сніжки за підборіддя, щоб вона таки на нього поглянула.

— Ну що ти, Себушко, не лай сестрицю, — з третього поверху спустилася мачуха. Вона підпливла до них, м'яко ступаючи килимовою доріжкою, і посміхнулася падчериці. — Не гнівайся на нього, мила, він трохи втомився з дороги.

Розанна, яка любила, коли її називали Розою, і сама виглядала чудовою квіткою. Жінка без віку, саме так можна сказати про неї. Чорне волосся без натяку на сивину, гладка шкіра, гострі риси обличчя та якийсь напрочуд магнетичний погляд. Фігура, яка за всіма мірками була бездоганною, зазвичай загорнута в химерні чорні шати. Щоразу дивлячись на неї, Сніжана розуміла батька, який був підкорений цією дивовижною жінкою цілком і повністю.

Знайомі вважали Розанну екстравагантною, але ніхто не відгукнувся про неї жодним поганим словом. Вона зачаровувала всіх і кожного, ніби заворожувала цими своїми чорними бездонними очима. Скандали, конфлікти, суперечки? Це не про неї. Ось щойно насувалася буря, а потім кілька слів з її вуст — і всі спокійні, і конфлікт вичерпаний. Чудова здатність, якій Сніжа по-білому заздрила.

А от Себастьян був зовсім іншим. Юркий, чіпкий проноза, він лякав чимось невідомим, від нього виходила якась дивовижна аура. Стрункий, але сильний і з красивими м’язами, Себ, здавалося, не боявся нікого і нічого, для нього не було авторитетів, крім матінки, і тільки через її заборону хлопець не розбивав носи всім, хто називав його Сєвою.

Під наполегливим поглядом Рози «братик» таки відпустив Сніжану, хоч і з явним небажанням, і відійшов на пару кроків.

— Люба моя, збирайся швидше, — пробуркотіла жінка. — Інакше ми нікуди не встигнемо... Себушко, дай сестриці пройти.

Себастьян відійшов ще на три кроки, так що Сніжана змогла прослизнути повз нього і кинутися у ванну, хоча дівчина не могла не помітити, як він ще раз потягнув носом повітря, коли вона на мить опинилася поряд. Який жах!

Сніжа зібралася швидко, тож незабаром вони втрьох уже їхали в машині Розанни до торгового центру. Як там було красиво! Всюди строката мішура, ошатні ялинки з іграшками різних кольорів і, звичайно ж, сяючі гірлянди. Зайти хотілося скрізь і одразу, очі просто розбігалися, але мачуха кудись вела Сніжу, дуже цілеспрямовано і не відволікаючись ні на що довкола. Себ ліниво йшов слідом, однак у дівчини було стійке відчуття, що її просто ведуть під конвоєм.

У самому куточку третього поверху причаївся магазинчик усіляких магічних товарів, як називала їх Сніжана, саме туди її і привела Роза. Різноманітні амулети, вироби з каменів, аромасвічі, аромапалочки, карти Таро та інші химерні штучки… Сніжка знала, що «матінка» любить відвідувати подібні місця, але її взяла із собою вперше. З чого б це раптом?

— Раїло, для нас усе готове? — запитала Розанна у невисокої повновидої жінки, схожої чи то на циганку, чи то на відьму, яка була обвішана бусами та іншими брязкальцями.

— Давно готово, сіє Розо, — поважно схилила голову «циганка» і вказала на непримітні темні дверцята в кутку, куди й запросила гостей, попередньо повісивши на вході в магазинчик табличку «Зачинено».

— Вибирай, дитино! — проголосила вона, коли всі вони опинилися в невеликому приміщенні, де на стінах висіли куди більш химерні штучки, ніж у самому магазині, а на старому і місцями потрісканому дерев'яному столі стояло з три десятки різнобарвних свічок, на які й вказала привітна господиня.

— Але навіщо? — здивувалася Сніжа і запитливо поглянула на мачуху. — Я аромасвічками не дуже захоплююся.

— Так треба, моя люба, — всміхнулася та. — Сьогодні особлива ніч, а завтра особливий день. Ти станеш зовсім дорослою, і ми маємо зустріти це свято як годиться. Відженемо злі сили, які підстерігають людину саме в день народження, коли вона найбільш уразлива. Люди такі тендітні створіння… — вона зітхнула, і це зітхання було сповнене вселенської скорботи. — Тому вибери ту свічку, від аромату якої серце заб'ється швидше. Заплющи очі, бери кожну і вдихай їхній запах. Мені дуже цікаво, яку ти обереш.

Сніжка прикрила повіки, стала навпомацки брати свічки і підносити їх до обличчя, вдихаючи аромат кожної. Пряний, терпкий, нудотно солодкий… тут було безліч варіацій, але жоден запах не мав того ефекту, про який говорила Роза. Дівчина вже збилася, яку ж за рахунком взяла свічку, коли серце раптом почало стрибати, а голову закрутило так, що Сніжана похитнулася.