Пролог

- Вахаре, ти пам'ятаєш, коли в наш світ заносило нову кров?
- Філігранія, - тобі давно настав час заспокоїтися, які інші світи, я постраждав, закриваючи одну з цих дірок, ти навіть не уявляєш, що звідти лізло.
- Ну, ось не треба нудити, ти ще в повному розквіті сил! Прибіднюєшся постійно, напевне, щоб наші слухачки тебе не окольцювали.
- Знущаєшся? У нашу діру ніхто з більш-менш значним резервом за весь час, поки я тут викладаю - не поткнувся. Та й вони мене не надихають!
- Яка молодь пішла, на крихітки магії у нього нема наснаги! Перш ніж користуватись, потрібно дати розгорітися полум'ю.
- Дурна жінка, від тебе тільки одні іскри, заспокойся, яка полиця кажеш?
- Казки та перекази! Бачила я там у молодості чудовий атлас дам приємної зовнішності! Буде з чого вибрати ректору.
- Атлас? Тьма забирай, під стелею зовсім нічого не видно, ще й пилу у тебе тут! – відьмак намацав книгу найтовстішу, що потрапила під руку на вказаній полиці і побачивши на обкладинці дівчину в пишній сукні потягнув на себе.
- Апчхі, - смачно чхнув він і старі сходи не витримали і розвалилися від такого безцеремонного ставлення. Колишня спритність бойовика елітного загону дозволила йому приземлитися на підлогу бібліотеки без ушкоджень.
Бібліотекарка заохала і заголосила.
- Тримай, нехай по цій вибирає, - незрозуміло, коли тепер полагодимо твої сходи.
- Це зовсім не те, - підсліпувато жмурячись обурилася вона.
– Жінки є?
Бібліотекарка розглянула витончену постать красуні, що кружляла у вальсі з дивним чудовиськом.
- Є, - вона розгорнула книгу навмання і виявила ще одну, милу і розмовляючу з птахами.

— Ось бачиш, є з чого вибрати, — відьмак обтрусив поли старого костюма від пилу і постарався зникнути з бібліотеки.
- Е ні, дорогенький, - сам витяг - сам неси.
У підвалі Академії було сиро, кудлаті сталактити з павутиння звисали зі стелі, перетворюючи підземелля на моторошне місце. Некромант давно втратив страх, але сидячи тут, унизу, йому чомусь здавалося, що стіни випромінюють не лише холод, а й незрозумілу вібрацію.
Від неї свербіла шкіра на обличчі і хотілося якнайшвидше покинути негостинні кімнати в основі замку.
— Ось ваша книжка, — зі сходів звалився відьмак, простягаючи запилений том, — Філігранія сказала, що можете вибирати на свій смак, вони всі мертві.

Дочекавшись кивка керівництва, кинувся геть із неприємного місця.
Влаштувавши місце для заклику, Граціоз почав гортати сторінки книги, маючи намір вибрати жінку пострашніше, щоб відбити охочим бажання на постійне відвідування кабінету ректора.
Незабаром він знайшов одягнену в чорну даму, з кошиком повним яблук.
- Фу, мерзенна баба, зла, так і хочеться плюнути їй між очей, - саме те, що я замовляв.
У світлі недогарків свічок, які він поставив у вузлах пентаграми, накресленої на замшелому валуні, який, судячи з старості та залишку еманацій сили, був першим каменем, закладеним при будівництві, місце він вибрав вірне.

- Закликаю на службу, - промовляв він останні слова ритуалу, коли зі сходів гаркнув Гримз, - сім – вечерю подано!
Протягом майже згасило свічки, і некромант, чортихнувся крізь зуби і не помітивши, що сторінка з обраним для призову тілом перекинулася, ткнув у майже не помітний у темряві жіночий образ, - тебе, до себе!
- Сім, - знову гаркнув під стелею перевертень, що не дочекався відповіді, і по тону було зрозуміло, що він виходить із себе.
- Сім, чую-йду! – підтвердив ректор.
Двері нагорі сходів прикрили, і в невірному світлі останнього недогарка Граціоз не помітив кардинальної відмінності передбачуваної секретарки.

Він закрив книжку і зруйнував пентаграму, промовляючи заключне - Хай буде так.
Його слова повторила луна, озвавшись оскоминою на зубах.
- Треба буде відправляти сюди тих, хто провинився, щоб прибрали тут усе, - розмірковував він, піднімаючись східцями нагору. Якщо він зробив усе правильно, то завтра біля каменя його чекатиме особиста секретарка, і тоді життя в цій дірі стане трохи кращим, принаймні для нього особисто.