Розділ 32.1.

Ха прибула в місто Допрум, до Золотого замку на екіпажу разом з іншими членами ордену. Вона вперше опинилась в цій твердині, яку будували за наказом принца Олександра. За його відсутності там поселили принцесу Лінн, як майбутню дружину та спадкоємицю трону.

Світлі стіни сяють теплим відблиском, прикрашені візерунками з позолоти, що переливаються на світлі. Куполи, увінчані зеленкуватою бірюзою, здіймаються до неба. Фасад замку симетричний і врівноважений.

Центральні ворота, оздоблені складним різьбленням, нагадують браму в інший світ – світ влади, таємниць і величних рішень. Проте Ха, як і всі солдати йдуть іншим ходом для прислуги, вздовж садів. Вони розплановані з ювелірною точністю. Стрижені кущі й квіткові візерунки утворюють живі орнаменти, а фонтани здіймають струмені води.

В Допрумі було куди тепліше в цю, зимову пору, ніж у всій Хламхії, так як він був розташований на кордоні між двома королівствами. Тому сади здавались сплячими, проте все ще квітковими.

Та Ха пам’ятала, що назва «Золотий Замок» – не лише про блиск. Воно звучить, як нагадування про ціну, сплачену за цю красу: роки праці, політичні компроміси, жертви й перемоги.

Ха крокувала за Сайлом, відчуваючи, як важка тиша Золотого замку тисне на плечі. Поруч йшов Кріт, а біля високих дверей зали для аудієнцій їх уже чекала Васа. Вона виглядала бездоганно: її постава, легкий кивок голови та впевнений жест, яким вона відчинила перед ними двері, свідчили про те, що вона встигла стати тут своєю.

–Ваша Високосте, підкріплення прибуло, – спокійно промовила Васа, відступаючи вбік, щоб пропустити Сайла та нових охоронців.

Принцеса Лінн стояла біля великого столу, заваленого картами. Її рожева сукня відкидала червоні відблиски на розгорнуті звіти. Вона виглядала виснаженою. На засмаглій шкірі було видно, яка вона бліда.

–Сайл, я ж сказала, що не прийму більше нікого, крім послів Дантура! – її голос, дзвінкий і владний, розрізав тишу. – Скільки можна чекати? Король ігнорує мої листи, поки підпільні лабораторії Райта множаться, як гриби після дощу. Це знущання над сідами… я не можу просто сидіти й чекати, поки вони зачищають чергове місце тортур за годину до мого приїзду.

–Саме тому ці сіди тут, – Сайл кивнув на солдатів. – Поки ми не знайдемо того, хто подає сигнали Райту, ваша безпека – мій пріоритет. Знайомтесь, це Ха та Крот.

Лінн зітхнула і нарешті відірвала руки від столу. Вона повільно обвела поглядом прибулих. Коли її очі зупинилися на Ха, принцеса завмерла.

Лінн вдивлялася у знайомі риси, які тепер перетинав тонкий шрам. Ха бажала провалитись крізь землю. Вона благала Сайла не відправляти її на це завдання, але він обіцяв, що це на користь пошуків принца, якого Ха так прагла знайти. Тому довелось погодитись попри застереження, що Лінн може впізнати солдатку.

–Ха? – перепитала принцеса, – Ідеально тобі підходить. Насмішка наді мною, – потім вона поглянула на Сайла, – Це так король Дантур розважається?

Лінн підійшла ближче, і її підбори цокали по підлозі, наче відлік перед вибухом. Ха тримала голову опущеною, але відчувала, як принцеса вивчає її обличчя. Шрам на щоці Ха, потемніле волосся та сувора форма Тіні робили її майже невпізнаваною для всієї розбещеної знаті, яка пам'ятала служницю Хетті, але не для принцеси.

–Вона одна з найкращих, Ваша Світлосте, – спокійно відповів Сайл. – Її вигляд не має вводити вас в оману.

Принцеса знову повернулась до Ха із розумінням і навіть зі співчуттям. Вона пам’ятала той танець приниження, проте злитись вже не мала сил. Тим паче на невинну служницю, яка просто попалась під гарячу руку принца, у якого грали гормони, як гадала Лінн.

–Невже все заради нього?

Ха нервово проковтнула грудку слини в горлі. Їй важко дати відповідь. Шлях починався для нього, однак він змінив дівчину і її почуття також змінились. В них залишилась лише тиха вдячність за порятунок та поштовх до сили, яку вона отримала в цій подорожі.

–Як і всі ми, Ваша Світлість. Все заради наших королівств.

Васа, що стояла поруч, ледь помітно примружила очі, вловлюючи кожне слово принцеси та солдатки, але Лінн цього не помітила. Вона підійшла до невеликої скриньки на столі й відчинила її, а потім дістала знайомий для Ха браслет.

–Ми з тобою схожі, Ха. Обидві женемося за привидом Олександра, шукаючи істину там, де інші бачать лише стіни. Тільки ти робиш це в тіні, а я – при світлі, – принцеса віддала плетений браслет із камінчиком руни в руки Ха, – Цю прикрасу Олександр зробив колись для… дорогої сідки. Воно має належати тобі.

–Ви впевнені? – спитала вголос Васа.

–Авжеж, – слабо посміхнулась Лінн, а потім її тон різко змінився, – А тепер виконуйте свій дурнуватий наказ і швидко обшукайте замок. Я більше не терпітиму ігнорування Дантура!

Після того як Сайл кивнув, Ха разом із Кротом та Васою покинули залу для аудієнцій. Обхід почався негайно. Васа йшла попереду, впевнено вибиваючи підборами ритм по мармуру. Вона поводилася тут як повноправна господарка: знала кожен поворот, кожні приховані двері й навіть імена прислуги, яка зустрічалася їм на шляху.

–Нам варто зосередитися на зовнішньому периметрі та вежах, – діловито промовила Васа, а потім, наче між іншим, дістала з-за пояса невелику металеву флягу. Зробивши швидкий ковток, вона витерла губи рукою й сховала її назад.

Поки вони проходили крізь високі арки дверних рам, Ха діяла непомітно. Її пальці, навчені Бояном працювати швидше за око, залишали на лиштві крихітні сенсори – майже прозорі диски, що зливалися з позолотою.

Сигнал від них передавався прямо на її технологічний браслет від Бояна. Вона знала: якщо хтось перетне ці кордони, на її руці спалахне вогник. Кожен сенсор мав свій колір: червоний – для головного коридору, зелений – для чорного ходу, жовтий – для виходу на терасу.

–Не заходь туди, Ха, – раптом спинила її Васа біля одного з бічних відгалужень. – Там лише старі комори та приватні покої фрейлін. Немає нічого, крім пилу та пліток. Нам краще перевірити східне крило.