Розділ 11

Принц знав, що його подорож далеко не завершена, але тут, на острові, йому зовсім не було часу думати про майбутнє. Він застряг думками у Чорному Замку, до якого навідувався час від часу подорожуючи своїм астральним духом як пері. Зручно сів біля широкого, вітражного вікна храму Творця та дістав браслет із руною, яку сам наніс. Заплющив очі відкриваючи свій дух світу, щоб його розум віднісся до володарки другого браслету.

Олександр робив так час від часу, спостерігаючи за подіями замку та столиці. Ну, так він казав своїй охорониці Мілені та двоюрідному брату Антонію. Але ж насправді так сумував за Хетті, що не міг втриматись від зустрічі з нею. Хоч односторонньої.

Вона виглядала для нього так, ніби народжена з першого ранкового променя – того, що ще м’який, сріблястий і лише торкається світу. Зовсім скоро їй виповниться шістнадцять і вона зможе вибороти собі право покинути замок. Принц цього хотів і боявся. Від моменту коли він покинув замок – Хетті дуже подорослішала, від чого ставала Олександру ще більш чарівнішою та милішою, хоча він собі не дозволяв розглядати її у незручні моменти.

Він ступив крок до неї з бажанням прибрати пасмо світлого волосся, що заважає коли вона читає. Однак кожен доторк не мав ніякого для неї ні відчуття, ні фізичного впливу. Олександр був привидом якого не міг побачити ніхто, навіть інший з роду пері.

Принц так хотів її обійняти, поцілувати або хоча б заговорити, та знав, що це неможливо. Йому залишалось лише споглядати за чарівною дівчиною яка вже рушила до вікна в передчутті біди, яку він ще не усвідомлював. Торкнулась своїх тонких, м’яких губ пальцями й мимоволі Олександр посміхнувся розуміючи про що думала Хетті.

Оглянув засніжені дерева яблунь та стежку на якій вони зустрілись, але відчував лише легкий укол докору сумління. Він не мав права навіть намагатися її поцілувати. Не там, де всі могли їх побачити. Не тоді, коли був обіцяний іншій.

Серед дерев щось промайнуло. Раптовий гул розбив всю ілюзію. Тремтіння Олександра від шуму вибило його із астрального світу. Він відсахнувся коли пробудився. Треба був час щоб зрозуміти який це був звук та чому так увірвався. Оглянув приміщення, сповнене ладаном та ароматом розплавленого воску, але не побачив нікого, хто б йому завадив. Не зовні, всередині. У Хетті.

Олександр знову стиснув браслет в руці й опинився поруч з наляканою дівчиною, вже у звичній для неї кімнаті на мансарді. Прослідував за її поглядом на вихід і двері з ревом розчахнулися, а за ними стояв кремезний чоловік. Він тримав в руках трьохдулий пістоль, яким направляв на служницю. Посміхнувся немов хижак, що загнав свою здобич у пастку.

Принц вже бачив такий пістоль, у тих, хто купляв його у махонів. Такий винахід не міг так швидко поширитись й до Хламхії. Хоча Олександр давно вже підозрював Найдена у співпраці з махонами. Ще з моменту викрадення Дантура, однак не мав доказів.

Чоловік на порозі дивився на дівчат з-під лоба шкірячись як переможець.

–Та що темніша моя! – крикнув інший чоловічий голос ззаду та штовхнув напарника вперед.

–Не поспішай, – виголосив перший, – те дівча з ножем.

Перелякана Шеррі тримала в руках ніж з коротким лезом для листів. Він ніякого б смертельного поранення не дав би зробити, але надавав дівчині рішучості. Хоча руки її тряслися Шеррі ступила вперед, загородивши собою застиглу Хетті.

Олександр весь час не відривав очей від пістолета. Якщо Шеррі нападе, їй не жити.

–Стій на місці! – оголосив чоловік зі зброєю, направив дула на служницю й та не ворушилась.

–Білявка менш дурна, – сказав другий.

–От вона буде моєю.

Другий чоловік без зайвих слів швидким рухом вихопив ножа з рук Шеррі, а потім і саму дівчину затягнув за собою до виходу. Служниця борсалась, відбивалась, але руки чоловіка були сильнішими, а хватка болючішою.

–Не чіпайте! – крикнула Хетті та схопила за руку Шеррі.

В цей час вже й другий чоловік втрутився. Вистрілив перший раз у стелю пробивши наскрізь. Звук розітнув повітря й дівчата ахнули від переляку. В пістолі щось клацнуло і дуло перемінилось по часовій стрілці надавши чергу іншому.

–Руки вниз і без хитрощів, бо розірву вас!

Бачивши як дівчат розділяють, Олександр стиснув кулаки від люті. Ненависть роздираюча, поглинаюча кипіла в ньому, але безпорадність змусила почуватись бовдуром. Будь-який знак, що він здатен надіслати прийде тільки через тиждень. А сам його приїзд може затягнутися на місяці. Все що залишалось йому – це тільки спостерігати, як його кохану кривдить заради своєї злої волі якийсь дикун.

Одним помахом руки чоловік штовхнув Хетті на ліжко.

–НІ! – кричав Олександр, але його голос лунав у світах духів, а не у фізичному, тому ніхто його не чув, – Ні, ні ні, – неначе молив вищі сили, які його також не чули.

Нападник схопив Хетті намагаючись зв’язати, а та відбивалась ногами і руками, але все було невлад, а будь-які поради принца просто не можливо було б дізнатися. Розуміючи що не здатен нічого зробити Олександр все одно не покидав своєї коханої. З його очей накрапали сльози відчаю, як і з її. 

–Мені так шкода, Хетті… – вимовляв пошепки, торкнувся її плеча, з підтримкою та молитвою, – Я з тобою, я поруч.

Через рух дівчини у намаганнях боротися рука Олександра торкнулася серця Хетті. Її тіло увібрало дух принца в себе. Він побачив та відчув все що пам’ятала та бачила дівчина впродовж всього її життя: перші кроки, слова, леді Рута, замок, кохання, він та їх поцілунок, танець, побиття та роки самотності у його відсутність. Те саме відчувала й Хетті: його перші слова, брата, батьків, вогонь, Дантур, кохання до неї, Творець, магія, поцілунок, пригоди, Хранителі. Все одразу нахлинуло на неї, як ковдра яка бажала захистити, заховати від світу болі.

Принц не знав що таке можливо, ніхто про це не говорив ніколи. А Хетті ніколи й не читала про таке. Однак Олександр швидко опанував нове вміння заволодівши контролем над тілом Хетті, яку розшматовують чужі погляди та руки. Вмить Олександр відкрив другий шар зору й побачив рани та слабкості нападника, вдаряв по ним кволими руками служниці й чоловік впав знерухомлено.