Розділ 8

Церемонія для Олександра слугувала лише підтвердженням того, для чого він і був народжений. Тепер він стане спадкоємцем Об’єднаного Королівства Хламхії та Перії – офіційно. Тому для початку його призначають сьогодні хламхі, а вже наступні мають – пері. З цього дня його повноваження повинні збільшитись, як і вплив. Однак серце принца займали зовсім інші роздуми.

Зранку, по своїй звичці, він медитував використовуючи сили пері – переносив свій астральний дух блукаючи коридорами замку. Ноги принца вели до тієї, що заполонила серце та наповнювала душу. Він шукав її щоб подарувати ще дещо, але все не міг ніяк встигнути.

Вона, схиливши голову над черговою книгою, знову пальчиком крутила своє біляве довге волоссячко. Дівчина сховалась під столом на кухні, щоб не заважати іншим та втекти на хвилинку від тиску. Навколо метушились кухарі та інші служниці, які допомагали з приготуванням. І тільки коли пролунало її ім’я з вуст леді Рути, дівчинка одразу кинула книгу в кишеню свого фартуха та вискочила з-під стола.

–Хетті, скільки можна тебе кликати?!

–Прошу пробачення, моя леді. Чим я можу бути корисною?

–Сьогодні ти підносиш все до столу під час свята. Мусиш переодягнутись.

–Слухаюсь.

Спочатку дівчина знітилась, але швидко взяла себе в руки й побігла виконувати наказ. Олександр радів, що зміг досягти примирення з леді. Він ще має пару козирів впливу, який починає тільки наростати, а сьогодні – укорінюватись. 

Неквапливо повернувся в своє тіло перевіривши всі приготування. Одягнувся у темно-синій камзол, глибокий як колір очей. Одяг щільно облягав, підкреслюючи високу поставу та гордовитість принца. Вздовж полів і рукавів мерехтіли вишиті золотом візерунки полум’я, на плечі лежав важкий плащ із тієї ж оксамитової тканини.

Біла сорочка під камзолом – контрастна до глибокої сині, з високим коміром і ніжними складками біля горла. Брюки з гладкої тканини кольору слонової кістки пасували до високих чорних чобіт, начищених до блиску. А пояс, прикрашений масивною пряжкою у вигляді вогнику, такого що і мав його двоюрідний брат Антоній, був не просто аксесуаром, а сімейною реліквією, яка нагадувала герб королівства Хламхії.

За його покоями вже чекали вартові та Мілена, щоб супроводжувати до тронної зали. Він йшов неквапливо і тихо, боючись порушити тишу замку, якої з приїздом гостей ставало все менше. Знав, що сьогодні не простий день, а святковий, хоча радості зовсім не відчував.

Широкі двері тронної зали розчахнулись перед Олександром. Червона килимова доріжка вздовж великої зали вела до трону, на якому сидів його дядько король Дантур. По обидва боки зали вже зібрався натовп вишукано вбраний спеціально для свята. Крок за кроком принц ступав, доки лунали звуки тромбону на честь його появи.

Промені літнього сонця світили з високих вітражних вікон з обох сторін зали. Прапори великих міст, які належали Королівству Хламхії, мерехтіли між вікнами від руху сідів та повітря. Розмір зали незбагненно великий. Тут вміщались і гості, і столи набиті їжею та напоями, і простір для танцю.

Олександр підійшов близько та схилився перед королем у низькому поклоні. На вершині п'єдесталу, мов гора влади, височів трон – різьблений, позолочений, з оббивкою багряного оксамиту. На ньому сидів король, як живий портрет величі та мудрості. Хоча знаний більше своїми розпусними розвагами та балами. З правої сторони його син Антоній, а з лівої – вагітна дружина Ельвіна.

Темне, трохи сивувате на вісках, хвилясте волосся короля загойдалось. Хоча золота корона з гострими кінцями не похитнулась. Глибокі сині очі Короля Дантура дивились на принца пильно, задумливо. Торкнувся своєї охайної бороди, яка додає обличчю зрілої мужності, щоб утримати її від поклону принцу. Опустив руку собі на шию, торкаючись свого кулона у вигляді анатомічного серця інкрустованим темно-червоним камінням. Цей амулет передавався Хлодним споконвіків і наступником мав стати Антоній, та поки король носив його з гордістю показуючи кулон всім навколо.

Натовп завмер в очікуванні. Леді Рута, одягнена не менш прекрасно аніж королева, ступила на крок ближче до Олександра і він вирівнявся.

–Я, як Верховна Королівської Ради, наказую тобі схилити коліно перед Королем Дантуром, названий Король Розума, Правди та Справедливості.

Олександр слухняно став на одне коліно схиливши голову. Король піднявся і дістав з піхв свій меч та спустився до свого племінника. Його голос звучав як грім, від якого мурахи ходили по тілу. Принц ніколи його не боявся, тому приймав його слова із вдячністю.

–Волею наданою мені Творцем, я оголошую, тебе принце Олександре Баркас, наступником на трон Королівства Хламхії. Слугуй народу вірно, – король обережно поклав лезо на праве плече принца, потім на ліве, – справедливо, – далі підніс над головою, – розумно!

Після зробленого король прибрав меч в піхви. Принц піднявся перед ним та розвернувся обличчям до гостей. Зала заповнилась шумом оплесків. Пильні очі глядачів дивились на Олександра у спробах вловити хоч єдину його емоцію, яку він не відображав. Лише сама серйозність, яка спонукала зал затишитись.

Хоч принц і виглядав спокійним, але відчував як в горлі все пересохло від раптового хвилювання. Він подивився на Хетті, яка неспокійно терла руки і вдивлялась в нього, як всі решта і як ніхто інший. Це змусило Олександра швидко взяти себе в руки. Він не буде ганьбитись. Не знову. Не перед нею.

–Я вдячний за Вашу волю, мій народе. Моя поява на світ, ніщо інше, як “диво”. Проте, я не збираюсь мати користь від привілеїв мого титулу. Обіцяю стати зразковим прикладом майбутньому поколінню. Я буду правити вірно та справедливо. Лезо моєї зброї ніколи не торкнеться жодного невинного. Обіцяю служити без брехні та награності. Віднині й до кінця.

Пролунав новий вибух оплесків та заграла музика. Народ шаленів та усміхався, у відповідь Олександр також дозволив собі підняти кутики губ. Однак очі засяяли справжньою посмішкою лише коли зустрілись із очима тієї, без якої йому не представлявся цей день. Але через появу принцеси Лінн принцу доводилось гасити в собі всі бажання та іскри.