Розділ 4

Принцеса Лінн раділа, що покидала Чорний Замок, бо наступного ж дня по всьому Королівству Хламхії пішов сніг. Вона ненавиділа холод і мало цікавилось народом, яким у майбутньому повинна правити. Можливо десь у закутках своїх мрій також не думала про одруження на Олександрі.

Принц, на відміну від принцеси, обожнював зиму. Не тому що, все королівство завмирало і входило в сплячку. Не тому що це не змушувало принца ходити на вечори інших графів та леді, а тому, що розпочався – мушинг. Сезон перегонів на санях.

Він мріяв сам взяти участь, але із самого малку засвоїв, що ніхто ніколи не насмілиться з ним змагатися. Йому залишалось лише вболівати за фаворитів та піклуватись за своїх собак у псарні.

Взимку на Хетті покладали більше зобов'язань. Замок потрібно весь час тримати у теплі, чистоті та гармонії. Дворецький випрошував у Верховної служницю роками і лише зараз отримав бажане.

Дівчина була маленькою і худенькою, але мала напрочуд добру пам’ять та охайність. Це дозволило повністю перебирати предмети в кімнаті очищаючи від бруду, а потім ставити в ті самі місця, як замислювала Королева Ельвіна. Так, протягом цілого місяця, кімната за кімнатою, долалась день за днем. І не бачила Хетті ні кінця, ні краю тим кімнатам та воді, що швидко замерзала.

Після одного такого дня Хетті ледь дісталася до своєї кімнатки на мансарді. Вона ділила її зі своєю подругою Шеррі, але вони майже не бачились через різну роботу.

Плюхнулась на своє дерев’яне ліжко й ледь не заснула, незважаючи на твердий матрац набитий соломою. Навіть не перевдягнулась.

–Так втомилась?

–Мугу… – промямлила Хетті й вже заплющувала очі, поки голова не дала їй знати, що це сказала зовсім не подруга.

Миттєво Хетті підвелася, випросталась і при тьмяному світлі вогней побачила самого принца, що сидів на ліжку Шеррі та посміхався.

–П-принц..?

–Я, – ледь не зареготав відповів Олександр й піднявся з ліжка.

Він здавався занадто великим для цієї кімнати. Їх ліжечка були малими, стелі низькими, а замість столів - скрині, набиті ганчір’ям, яке придворні леді називали одягом, хоча самі б ніколи не надягнули.

Принц виглядав так, ніби Творець створив його у хвилину натхнення – правильним,  майже небезпечним у своїй досконалості. Гострі вилиці випинали. Від посмішки ямочки з’явились на щоках, немов раділи з’являтись на його обличчі. Одяг, як і належить принцу, пасував та утеплював свого господаря, однак облогороджував золотою вишивкою.

В руці тримав стопку книг зав’язаною мотузкою, яку простягнув Хетті, коли та вклонялась йому.

–Припини, ми тут одні. Це Лінн передала. Схоже ти їй сподобалась.

Хетті вирячилась на нього здивованим поглядом і не розуміла чому принц сам прийшов, а не надіслав когось. Наважитись запитати вона не могла. Поворухнутись також. Принц помічав що служниця застигла. Посмішка спала. Повільно поклав книги їй на ліжко і зупинився оглядаючись кімнатою.

–Я так хотів вгадати і не вгадав. У вас все однакове, навіть у скринях. І книжки ви читаєте обидві.

Хетті зашарілась від почутого. Принц копирсався в її речах. Звичайно принцу все дозволено і ніхто не посміє заборонити, але дівчинка відчула себе оголеною. Олександр побачив зміни в лиці служниці й швидко виставив руки розмахуючи і виправдовуючись.

–Я нічого не торкався! Клянусь! – потім вказав на свої очі, – Я це побачив. Ти вмієш бачити крізь речі? Тобто я не застосовую це на жінках! Я маю на увазі крізь скрині, – вона не відповідала, через що ставало ніяково йому, – Хетті?

–Так, – нарешті пробудилась від свого імені, – Так, я розумію. Я також вмію.

Полегшено Олександр видихнув. Він стояв просто, без позування, і в цій простоті було щось владне. Зімкнув губи спиняючи себе щось сказати, потім заспокоївся і знову посміхнувся із ніжністю, яку він певно, сам не усвідомлює.

–І коли ти тільки встигаєш читати? – спитав, а потім відходив до дверей, – Лінн обіцяла приїхати влітку. Мабуть готує тебе прислужитися їй краще. Не сильно старайся, вона ще не володарка цих міст. Нехай не командує моїми служницями, – він ще якусь мить стояв і чекав відповіді, але Хетті мовчала, тому наостанок додав, – Приємного читання.

–Дякую, – єдине, що вичавила із себе служниця й швидко закрила двері за принцем.

Він задубів від такого швидкого руху й озирнувся до замкнених дверей. Стежив крізь них, як Хетті взялась за голову від того що зробила, але швидко розвернулась спиною до нього і лицем до книг. В ній знайшлася бадьорість викликана зацікавленістю, яка хвилин десять назад здавалась неможливою.

Розбирала книги та посміхалась, чим викликала у Олександра здивування. Хетті ніхто ніколи не змушував насильно читати, вона це любила по-справжньому. Він би і далі стояв там, у коридорі, спостерігаючи за нею, доки його не відволікла поява Шеррі.

–Ваша Світлість?

–Привіт, – посміхнувся їй, – Як робота?

–Все добре, Ваша Світлість. Щось сталося?

–Не важливо. Відпочивайте.

Він пішов, проклинаючи себе що попався. Хетті була для нього тією дівчинкою в дитинстві, в яку він закохався і шукав серед дітей герцогів, графів та лордів. А вона виявилась служницею, що весь час була поруч, але жодного разу не кидалась йому в очі.

Замок, дійсно, великий і служниці дівчата ніколи йому не служили. Хетті він бачив з королевою, але не впізнав крізь стільки років. З роками її образ взагалі в голові викривився. Він виправдовувався, що не міг знати імен всіх слуг замку, їх більше сотні.

Зупинившись біля покоїв своїх дверей його осяяло. Він питав за Хетті у Верховної, але та казала, що таких леді немає. Вона не сказала, що є служниця під таким іменем. Навмисно збрехала, але чому принц так і не зрозумів. Знав, що якщо запитає прямо, то леді віджартується і збреше. Можливо навіть покарає Хетті, що до неї принц виявив прихильність.

Однак він вважав, що служити для королеви, а потім для принцеси Перії цілком висока оцінка. Щось Хетті вміла та підкорила Верховну своєю працею. Можливо ревнощі не дозволили розповісти принцу правду. Так він і подумав, тому наступного дня попросив у дядька про аудієнцію.