35

Ще кілька секунд я ішла коридором, прокручуючи в голові дивну розмову з покоївкою, коли позаду почулися швидкі кроки.

— Панно Єво!

Я озирнулася. До мене поспішала ще одна служниця.

— Пані Наталя просить вас зайти до її кабінету.

Я відчула, як усередині все миттєво стиснулося. До кабінету? Перша думка була настільки неприємною, що по спині пробіг холодок. Невже хтось бачив, як я заходила до кімнати Якоба? Чи, може, сам Якоб уже повернувся, помітив відчинений замок або якусь дрібницю, яку я все ж не встигла покласти на місце? Я машинально торкнулася кишені, у якій лежала складена позовна заява. Спокійно, панікувати зарано. Втім, була й інша можливість — пані Наталя нещодавно говорила про винагороду за те, що я врятувала Адріана в басейні. Можливо, вона просто хоче повернутися до тієї розмови? Хотілося вірити саме в це.

— Дякую. Зараз прийду.

Служниця чемно кивнула й пішла далі. Я повільно видихнула, пригладила волосся, поправила форму й рушила до кабінету господині. Легенько постукавши, я почула спокійне:

— Заходьте.

Відчинивши двері, я одразу побачила пані Наталю. Вона сиділа за великим письмовим столом біля високого вікна. Сонячне світло м'яко падало на її світле волосся, укладене настільки бездоганно, ніби над ним кілька годин працював найкращий стиліст. Темно-зелена сукня з тонким мереживом ідеально підкреслювала її витончену фігуру, а яскрава помада робила усмішку ще виразнішою.

Як завжди, виглядала бездоганно.

Я чемно схилила голову.

— Добрий день, пані Наталю.

— Добрий день, Єво. Проходьте, будь ласка.

Я зачинила за собою двері. Господиня відклала документи вбік і привітно усміхнулася.

— Не хвилюйтеся, я покликала вас не через якісь неприємності.

Я ледь не видихнула з полегшенням. Отже, про кімнату Якоба вона не знає. Принаймні поки що.

— Я уважно вас слухаю.

Пані Наталя задумливо постукала олівцем по стільниці. Сонячний промінь ковзнув по її акуратному манікюру, змусивши світлий лак м'яко заблищати.

— Через три дні в Адріана день народження.

Ого! Чесно кажучи, цього я аж ніяк не очікувала.

— Оскільки ви його доглядальниця, мені б дуже хотілося, щоб того вечора ви постійно перебували поруч із ним.

Я без вагань кивнула.

— Звичайно. Жодних проблем.

Та замість того, щоб завершити розмову, пані Наталя трохи ніяково всміхнулася.

— Розумієте... навіть не знаю, як правильніше пояснити... — я мовчки чекала. — Наша родина підтримує знайомства з досить впливовими людьми. На святі будуть великі підприємці, політики, меценати, партнери компанії... Можливо, навіть кілька відомих медійних осіб. Найімовірніше, там працюватимуть фотографи й журналісти.

Я трохи нахилила голову.

— Ви переживаєте, щоб я не осоромила вас?

— Ой, ні! — вона відразу похитала головою. — Зовсім ні, Єво. Я зовсім не це мала на увазі. — вона на мить замовкла, добираючи слова. — Просто на таких заходах усі гості приходять у святковому вбранні. Особливо жінки. А ви весь вечір будете поруч з Адріаном, тому мені б дуже хотілося, щоб і ви виглядали відповідно.

Я розгублено всміхнулася.

— Якщо чесно... у мене є кілька гарних суконь. Але я нечасто буваю на подібних прийомах. Думаю, вони трохи... простіші, ніж цього вимагатиме такий вечір.

— Саме тому я й запросила вас.

Вона відчинила верхню шухляду столу, дістала щільний білий конверт і поклала його переді мною.

— Що це?

— Кошти на сукню, взуття, прикраси й усе необхідне.

Я здивовано подивилася на конверт, але не поспішала брати його.

— Пані Наталю... це занадто.

Вона м'яко усміхнулася.

— Ні, Єво. Зовсім ні. — її голос став упевненішим. — Ви представлятимете не лише себе. У певному сенсі ви представлятимете й нашу родину. Тому забезпечити вас відповідним вбранням — це мій обов'язок як господині дому.

Я все ще вагалася.

— Але...

— Без жодних заперечень. — вона усміхнулася. — Вважайте це частиною вашої роботи.

Я кілька секунд дивилася на конверт, після чого все ж простягнула руку.

— Дякую.

— Не мені. — Пані Наталя тепло всміхнулася. — Просто виберіть те, у чому почуватиметеся красивою й упевненою. Це найважливіше.

Я кивнула, міцніше стискаючи конверт.

— Обіцяю, я вас не підведу.

— Я навіть не сумніваюся.