Розділ 77.

Соломія.

Сім годин потому.

У вечірній час Київ здається іншим. Рідне місто наче випромінює теплоту. Після довгого дня дозволяє собі видихнути, забувши про повсякденні турботи.

Вогні розтікаються внизу, Дніпро тихо блищить у сутінках. Перехожі не поспішають так, як змушені поспішати вдень.

Я люблю такі моменти, коли можна зупинитися і насолодитися моментом життя.

Стою поруч з Артемом на Володимирській гірці та, як не дивно, не милуюся краєвидом. Дивлюся на свою руку. На якій красується обручка.

Злегка проводжу по ній пальцями, ніби перевіряючи чи справді прикраса тут. Можливо це тільки сон, мить, яка зараз зникне.

Але ні! Все це реальність.

-  Я щаслива, - тихо кажу і це найчесніші слова.

Артем усміхнувся.

-  Це чудово, мила. Я також настільки щасливий, що навіть боюся у це повірити. Вже не чекав на щастя, але воно мене знайшло.

Дивлюся на місто, але відчуваю, що коханий поруч.

-  Дем’ян говорив зі мною у ресторані, - говорить Артем.

Я одразу повертаюся до нього, змусивши весільну сукню зашелестіти.

-  І що? Що саме сказав?

Чоловік на мить замовкає, ніби підбираючи правильні слова.

-  Каже, що хоче на деякий час поїхати з Києва. Побути самому, розібратися у власних почуттях.

Я киваю:

-  Йому це потрібно, - тихо відповідаю і справді думаю саме так.

Іноді кожному потрібно побути наодинці з собою.

Кілька митей зберігаємо мовчання, потім обережно запитую те, що так важливо почути:

-  Ти пробачив йому?

Уважно поглянула на нього. Не збираюся тиснути, хочу просто почути правду, яку коханий не стане приховувати.

-  Я не можу злитися на нього постійно, - зізнається Артем, - і так… пробачив. Відпустив.

Відчуваю, як щось всередині мене стало легше, наче ще один тягар знято з плечей.

-  Я рада, - тихо кажу я.

Артем проводить рукою по потилиці, злегка зачепивши ідеальну укладку.

-  Тепер доведеться частіше їздити в компанію, щоб допомагати батькові.

 Я слухаю його і ловлю себе на думці: мені подобається це чути.

Справа не у грошах, а у тому, що Артем обговорює плани, думає над нашим майбутнім.

-  Але це навіть добре, - додає він, - з грошима тепер проблем точно не буде.

Усміхаюся,  відчуваючи, яким щастям мерехтять мої очі.

-  Я тебе чекатиму вдома з гарячими стравами. Кожен наш вечір буде затишним і сповненим тепла.

Законний чоловік усміхається у відповідь так, як тільки він й вміє.

-  Я ще навіть не почав працювати, а вже знаю, заради чого повертатися додому. 

Він обнімає мене, притягує ближче. З готовністю подаюся назустріч коханому, відчуваючи тепло його тіла.

Нічого більше не боюся. Зміни, майбутнє, непередбачувані обставини – все це може статися, що цілком нормально. Тому що це життя…

Місто гомонить десь внизу, а тут тихо і затишно, тому що я поруч із ним. Вперше за довгий час, не мрію про щастя, я живу у ньому.

Дивлюся нагору і бачу, що небо вже починає повільно темніти, освітлюючись останніми променями сонця. І це така прекрасна картина.

Несподівано відчуваю, як всередині стає так тихо і спокійно, наче хтось з ніжністю торкнувся моєї душі.

Я зрозуміла і на очах виступили сльози.

-  Бабуню, - прошепотіла я дивлячись у висоту, - ти бачиш, яка я щаслива?

Мій голос звучить тихо, але впевнено.

-  Ти рада за мене, так?

Піднімаю руку, проводжу пальцями по браслету. Сапфіри спіймали останні промені сонця і спалахнули глибоким синім – таким же, як небо над головою.

-  Твій браслет приніс мені щастя, - прошепотіла я, - якби не він… я б не повернулася тоді. Не знайшла свого шляху назад до нього.

Я на мить заплющую очі, відчуваючи, як щастя накриває наче хвиля.

-  Дякую тобі, рідненька.

Поруч я відчула рух Артема, його присутність і тепло. Навіть не відкриваючи очі, знаю, що він поруч.

І коли він заговорив, в його голосі стільки ніжності, що у мене навіть перехоплює подих.

-  Дякую вам, - тихо каже чоловік, дивлячись куди туди ж, у небо, - за те, що виховали таку красуню.

Усміхаюся, опускаючи погляд.

-  Яка не злякалася тоді чудовиська, - продовжує трохи тихіше, - і зуміла зняти злі чари.

Почувши ці слова, починаю дзвінко сміятися.

-  Ти зараз серйозно? - прошепотіла я, повертаючись до нього.