Епілог.

— Дарія де Лівон! Вітаю із закінченням Академії медичних наук.

Після спільної церемонії привітань та вручення дипломів випускникам до мене особисто підійшов ректор. Помітивши у моїх руках диплом, він усміхнувся.

— Я не сумнівався, що Ви втечете від нас із вищою спеціалізацією.

— У Вас дуже сильна Академія та найкращі викладачі, — посміхнулася я у відповідь і потиснула чоловікові руку, але він несподівано підніс її до своїх губ і поцілував. Зізнатись, за всі роки навчання я неодноразово ловила погляди на собі ректора Уонлена. Але все ж таки відганяла від себе думки про те, що чоловік відчуває до мене якісь почуття…

— Кохана! - почула я поруч натягнутий голос чоловіка. Мене огорнув уже знайомий шлейф його магії. На мою талію опустилися чоловічі руки і  я була притиснута до його тіла. - О, ректоре Уонлен! Вирішили привітати мою дружину з чудовим закінченням Академії?

Не почути у голосі Вітора зайвого натяку та агресії було важко. Взагалі після мого вступу я помітила за ним… що він ще той власник і ревнивий чоловік! Він бачив у кожному моєму викладачеві якісь натяки чи почуття стосовно мене. Мені було смішно бачити Вітора таким і водночас… приємно. Ні, він не божеволів від ревнощів і не влаштовував сцени. Але кожен його погляд передавав «суперникам», що я – його. І лише його. І ніхто не має права торкатися мене.

Ректор Уонлен ще раз привітав мене, трохи вклонився і пішов.

— Це було некрасиво і не культурно, - повернувшись до Вітора, поклавши руки йому на груди, помітила я.

— Він уже мені набрид за ці роки. Слава богам, це катування закінчилося і ти тепер повністю належиш мені, а не своїм викладачам, конспектам, лабораторним і практичним заняттям, і безлічі підручникам!

— За всі роки він уперше поцілував мою руку! – помітила я. – Ти надто…

— Тому що тепер він вважає, що може закрутити інтрижку не зі своєю студенткою, не боячись втратити посаду?

— Я заміжня. І він чудово про це знає, Віторе!

— Часом чоловіків це не зупиняє, - зауважив мій чоловік і притягнув мене до себе ще ближче.

— На нас уже починають коситися, - прошепотіла я і залилася рум'янцем.

— Церемонія закінчена, диплом у тебе на руках, досить тут стирчати, кохання моє. Пропоную відсвяткувати дома.

Він нахилився до мого вуха і прошепотів:

— Я страшенно скучив.

Все тіло моментально відгукнулося, і серце забилося частіше. Коли ми приїхали додому, одяг як на мені, так і на чоловікові вже був зім'ятий. Ми увійшли до свого нового будинку, який Вітор купив три роки тому. Чоловік підхопив мене на руки і поніс до нашої спальні.

— Тепер я зможу насолодитись тижнями і місяцями лише твоєю увагою, — зі смішним полегшенням промовив він, відчиняючи магією двері кімнати. – Я навіть уявити не міг, що твоє навчання буде таким тривалим та стомлюючим.

Ми переступили поріг кімнати, почули голосний крик, і я не змогла стримати сміх, помітивши приречене обличчя коханого чоловіка. Він поставив мене на ноги і зітхнув.

— Прошу тебе, прибери з нашої кімнати цей… гучномовець!

Я пирснула зі сміху, а Тихіш тим часом продовжував напивати пісеньки на весь голос.

— Якби я знав, що він такий балакучий, я нізащо не погодився перевести його сюди, — буркнув Вітор і пройшов до суміжної кімнати.

— А чого це він такий злий? Ти що провалила усі іспити? - здивовано запитав Тихіш зі свого величезного нового акваріума, в якому помістилися і будиночок з ліжечком, і різні види водоростей, і навіть його улюблена іграшка - розбитий корабель.

— Ні, Тихіш. Я закінчила Академію з відзнакою. Ти знову попросив Амадіну тебе сюди перенести?

— Не хотів пропустити твій прихід і бажав дізнатися, як пройшла церемонія, — пролепетав дракориб. - До речі, а... ректор Уонлен тобі випадково квіти не подарував?

— Я все чую! – почувся суворий чоловічий голос із сусідньої кімнати. – Навіть твій дракориб знає про почуття ректора до тебе! І взагалі я наказував, щоб і його плавця в наших покоях не було!

— Віторе, не будь таким жорстоким. Він, до речі, тобі теж життя рятував! - заступилася я за свого друга.

— Я був би вдячний йому, якби він знову пограв у мовчуна. Досі не можу повірити, що він розмовляє. Часом мені здається, що я збожеволів!

— А ти уявляєш, що я, між іншим, після твоїх слів теж вважала себе божевільною! «Дракориби не розмовляють»! - перекривила я чоловіка. - І ти теж гарний! Змусив мене засумніватися у своїй адекватності! – вкотре ображено пробурчала на Тихіша.

Після того, як ми повернулися з королівського палацу, я в першу чергу побігла провідати Тихіша. Вітор наказав Амадіні за нашої відсутності стежити за ним, але в мене протягом двох місяців не було можливості його відвідати. Я відчинила двері і почула радісне: «Ти повернулася! Ура! Ура! Дарія повернулася!» Мій дракориб знову заговорив і був дуже радий бачити мене! Я підбігла до нього і погладила по лусочках, коли він, наче, кошеня почав пеститись до моїх пальців у воді.

— Ой, а він чого? - почула я схвильований голос і погляд, повний здивування.