Розділ 50.

Брови Горвета смішно поповзли вгору. Я лише скривився йому у відповідь. Зілля Ерманії були сильнодіючими. А чоловіки, навіть королі, часом можуть забути про свою безпеку поряд із гарними жінками. Тепер зрозуміло, чому відлучивши її батьків, Ерманію залишили при королівському дворі. Не викликало сумнівів, що вона також чимось напоїла і королеву, щоб заплющити їй очі на те, що відбувається. Мені навряд чи вірилося, що у королівської пари так швидко пройшло таке кохання.

—  Що будемо робити? - одними губами проворушив лорд Горвет.

— Чекаємо, - також прошепотів я і побачив подив на обличчі чоловіка.

Мені було начхати на короля. Якби ми втрутилися зараз, ми могли б злякати решту «гравців». А я збирався розібратися з усіма за один раз, щоб Дарія була в безпеці.

Ми почули новий галас, а потім у кімнаті пролунав незнайомий чоловічий, літній голос.

— Ваша Величносте! — привітався незнайомець. - Ви хотіли мене бачити?

— Де ти, демони тебе роздерли б, вештався? - прохрипів злим голосом король. - Ти все зробив як слід? Тобі вистачило цієї проклятої магії де Лівона?

Ми з лордом Горветом напружилися, втративши остаточно весь зміст цієї ситуації.

— Так, Ваша Величність. Мені вистачило тієї концентрації від викиду магії графа. Дякую за допомогу.

— Ерманіє, вийди, будь ласка, - вже м'якшим тоном попросив жінку король. Почувся стукіт дверей, що зачинялися.

— У Вітора вдома зникли всі ліки. весь його кабінет порожній. Ти причетний до цього?

— Ні, Ваша Величність. Маю сміливість припустити, що це справа рук ваших ворогів.

— Тоді виходить, що я не маю ліків? Ти бачиш, що діється? Вони перші на мене напали! Вони дісталися мене! Це в мене мають бути на руках ліки, а не в них! ДЕ МОЇ ЛІКИ?

Тиша затягувалася, і я навіть визирнув у прочинені двері, щоб зрозуміти, що відбувається. Зміг побачити, як хтось і швидше за все це і був той самий професор Шолла, літній, сивий чоловік невеликого зросту, у білому халаті, повільно крокував кабінетом. Це був чудовий момент, щоб Кейл зміг врятувати Дарію. Я перевів увагу на свою магію. Мені знадобилося лише крапля моєї сили, щоб той віддалений потік моєї магії зреагував і відкрив Кейлу потаємні двері.

— Я багато працював над своїм проектом, Ваша Величність...

— Ейкене, мені начхати! Врятуй мене! Інакше ці... демонові первородці заберуть у мене трон! Адже це ми мали першими на них напасти! Як і багато століть тому. Мусили їх знищити!

Ми переглянулися з лордом Горветом. Це вже було дуже цікаво... Але професор, наче не чув короля і продовжував свою промову.

— Уперше я дізнався про першородну магію ще студентом. Потім вивчав сплетіння магії, паразитарну магію. Мене так захопив цей світ! Виявляється, магія будь-якої людини підлягає зміні, знищенню. І кожен із нас з вами – смертний, незалежно від ступеня сили магії. Світ змінився за кілька століть. Його змінили... ми, вчені. Не було б нас, Ви, Ваша Величність, ніколи не зайняли б трон.

— Ейкене, ти збожеволів?! Негайно розшукай дівчисько! Мені потрібні ліки!

— Але чомусь Ви не цінуєте нас. Наказуєте, залякуєте, і жодного слова подяки. Адже зауважте, Ваша Величність, що зараз... Ваше життя в моїх руках. Також, до речі, як і життя... первородців.

Я почув дивний скрегіт, а потім пролунав невеличкий вибух і король застогнав. Мабуть, над ним досі захисний купол? Мені не було видно Його Величності, тому було складно оцінити обстановку. Але йому явно ставало лише гірше. І цілком можливо, що Ерманія за наказом професора дала королю нову порцію чужої магії. Моєї магії.

— Не витрачайте сили, Ваша Величність, - награно дбайливим тоном промовив літній професор. - Вони Вам ще знадобляться для ухвалення важливого рішення.

— Якого до демона рішення? Варта! – закричав король.

— Ну ось! Що я й казав? Невже вважаєте, що я врятую Вас, будучи у в'язниці, під тортурами чи залякуючи мене? До того ж... частина Вашої варти вже перейшла під контроль тих людей. Ах так... мало не забув сказати! Ви щойно випили з рук своєї коханки порцію магії графа де Лівона. Вам залишилося жити... менше години. Сподіваюся на це.

— Що? Що... ти хочеш, мерзотнику?! Я тебе найняв. Я тебе влаштував до Академії. Я оплачував усі твої досліди!

— Усього лише, Ваша Величність, визнання та слави. А ще ... зовсім небагато. Мені потрібна власна Академія, де я продовжував би свою наукову діяльність.

— Та ти просто божевільний!

Горвет мені жестом показав повернутися назад у потайний коридор. Я з небажанням пішов за ним. Як тільки ми опинились у довгому кам'яному коридорі, чоловік мало не накинувся на мене.

— Нам треба закінчувати цей фарс! Навколо всі просто з глузду з'їхали! Нам справді треба врятувати короля! Час іде, Віторе!

— Ви збираєтеся врятувати життя того, чиї предки перевернули весь світ із ніг на голову? - у свою чергу прошипів я. - Хто повністю змінив цей світ, вважаючи, що хтось сильніший і розумніший за інших?

— Не нам змінювати світ наново, Віторе, — наполягав Горвет. - Ти думаєш, якщо прийде до влади нащадок Тіреса, світ стане кращим чи він повернеться у своє минуле? У них у руках цей проклятий «паразит», який може вбити і тебе, і мене, і всіх, хто має хоч краплю магії! Вони очистять цей світ так само, як його очистили предки нинішнього узурпатора.