Розділ 48.

— Слід її втрачено, як накажеш мені її знайти? - схопившись з крісла, Кейл почав бігати по кімнаті.

— По-перше, я не довіряю людям короля. По-друге, моя магія може знайти її. Сподіваюся на це! - з хвилюванням зітхнув я. - Але, на жаль, я не можу пересуватися.

Трохи помовчавши, я додав:

— Якщо королева спустилася до в'язниці, то вона щось знала про Дарію.

— Або ж вирішила помститися, адже всі ми вважали твою служницю - злочинницею. Правда... я досі їй не довіряю, - наголосив на останній фразі чоловік.

Раптом він зупинився посеред кімнати, простяг руку і на його долоню впало послання. Побіжно прочитавши його, Кейл подивився на мене.

— Король намагається знайти тебе. Ну, ось дуже намагається, проголосивши тебе бунтівником!

— Щось із нашим королем не так.

— Згоден. Зрозуміти би тільки це «щось» до того, як нас усіх повісять, - іронічно посміхнувшись, промовив Кейл. - Я не можу тебе тут тримати. Напевно, всі кімнати та кабінети будуть обшукуватись. Але в мене є ідея, де тебе на якийсь час сховати!

Його ідеєю була королівська бібліотека. Величезна двоповерхова будівля, яка була невеликим відгалуженням від правого крила палацу. Проблема полягала лише в тому, як мене доставити туди. Непомітно від царської охорони. З неможливістю пересуватися у багатьох місцях.

— Ні! - вигукнув я, почувши пропозицію Кейла скористатися порталом. - Я ще без поняття як моя магія, на що реагує.

— Перевіриш, - знизав плечима Кейл, - але іншого вибору, ти сам це знаєш, - немає.

— Добре, - погодився, не в змозі більше гаяти час.

Кейл підняв руки перед собою, прочитав заклинання і відкрив портал. По той бік було видно численні стелажі з книгами. Чоловік підморгнув мені і першим увійшов до порталу. Я швидко пішов за ним. Тільки ось... ми опинилися зовсім не в бібліотеці.

— Що це за місце?! - вимовив Кейл і вибрався.

Ми опинилися в якійсь пастці. Навколо нас були кам'яні стіни, при дотику до яких Кейла обдало магічним струмом. Кімнатка була невелика, але ні дверей, ні вікон тут не спостерігалося. Ми почули дивний звук згори і одночасно підняли голови. На нас опускалася стеля усіяна гострими шпиками, які, на додаток до всього, випромінювали магічне свічення.

— Що за демонські жарти? - вже серйозно злякавшись того, що відбувається, закричав Кейл. Він спробував ударити потоком своєї магії по стінах і стелі, тільки в результаті він опинився на підлозі, скорчившись від болю, коли його ж магія, вдарившись об перепони, повернулася раптово до нього.

— Це все твоя магія демонова?

— Ні, це королівська пастка, Кейле, - збираючись із силами, сказав я.

Я спробував також, як і Кейл скористатися своєю магією, але попередньо створивши захист навколо себе, не бажаючи повторювати долю нещасного. Я й досі не міг назвати його своїм другом. Але моя магія не повернулася до мене. Її поглинула стіна. Що ж, іншого виходу не було.

— Підійди до мене, - наказав я Кейлу, - годі вже перекидатися на підлозі!

— Якби ти не зашкодив моїм магполям, мені напевно не було б так боляче! Зілля перестало діяти, і удар припав саме на поранену руку! - виправдовувався Кейл, підводячись і підходячи до мене. - Що ти вигадав? - скоса і з недовірою поглядаючи на мене, спитав він.

— Щось найкраще, ніж померти тут.

Я сконцентрувався на своїй силі, закликаючи її підкоритися мені. Дарія казала, що частина магії в моєму тілі перетворюється в постійні магніті, отже, чимось я точно можу керувати. Але мені потрібно було більше магії, значно більше.

— Що ти збираєшся робити? - з ще більшим страхом промовив Кейл і з жахом подивився на мене. - Ти виглядаєш... не дуже... привабливо.

Я кинув погляд на свої руки, оповиті чорною імлою. Я відчував якісь зміни у своєму тілі, яких тепер лякався. Боявся, що вони не пройдуть безвісти. Мій зір також змінився. Тепер я бачив усе в червоній пелені. Крім цього, я бачив на стінах печатку королівського закляття.

— Гаразд, роби вже щось! - прорипів Кейл. - Або нас за хвилину вб'є ця штука на стелі!

Я зібрав навколо себе найпотужніший потік магії і з усієї сили шпурнув його на всі боки, захистивши нас із Кейлом магічним куполом.

Стіни здригнулися, розкололися і розсипалися, мов пісок. Стеля посипалася б нам на голови, але купол захистив. Ми опинилися немов у середині піщаної бурі.

Минули довгі секунди, і коли королівське закляття було зламане, ми опинилися в бібліотеці.

— Е... я зрозумів, краще тебе більше не злити, - видихнув Кейл, вражений силою моєї магії. Купол зник, і чоловік відійшов від мене подалі.

Він подався перевіряти бібліотеку, залишивши мене одного. Мій зір не повертався в норму, всередині я відчував щось дивне, небезпечне. Руки, як і раніше, огортала чорна магія.

— Тут чисто, - повернувшись, заявив Кейл. - Мені доведеться тебе залишити одного. Ти як?

— Не хвилюйся за мене. Я відпущу свою магію на пошуки. Ідучи за нею - ти маєш прийти до Дарії. Врятуй її. Заради… мене, Кейле. Я кохаю її. Я не знаю, яке вона має відношення до всього цього, але вона... рятувала мене багато разів. Вона заслуговує на краще життя. Можливо, нею скористалися, можливо, вона заплуталася, її треба врятувати. Ти зрозумів?