Розділ 39.

Важко передати мої почуття. Освідчення графа... це було... наче грім серед ясного неба. Може, на нього так вплинула магія? Може, він помиляється у своїх почуттях?

Мій сон став реальністю, але водночас він перетворився на страшну дійсність. Просто бути поруч... Я б все віддала, щоб продовжити жити в цьому будинку, працювати в цьому будинку. Бути з ним поряд. Але... він пропонує мені те, що тільки може занапастити мене. Король ніколи не дасть дозволу на наш шлюб. А бути його коханкою... він заперечує це, але ж я не дурна і розумію, що це був би для нього найкращий і найзручніший варіант. Але що робити потім мені...

Коли він мене поцілував, коли я відчула смак його губ, вдихнула його аромат, я просто втратила голову. І готова була на все! На свій сором готова була навіть стати його коханкою. Ні, треба брати себе до рук! Я що-небудь придумаю. А може, почекаю, коли граф зрозуміє, яку помилку він зробив і тоді я... просто зникну. Адже чим довше я поряд з ним, тим здається... сильніше прив'язуюсь до нього. Та й що я можу запропонувати йому натомість? Лише тіло? Послуги реси? Я – ніхто і звати мене ніяк. Я не маю належної освіти, щоб йому не було соромно за мене, щоб разом зі мною вийти в суспільство.

Граф наполіг, щоб я пішла відпочила. І була не проти, бо мені раптом стало не комфортно поряд із ним. Мені треба було все обміркувати і зрозуміти, що робити далі. Я не заплющила очі до самої ночі, а потім непомітно заснула.

Вранці, привівши себе в порядок, я спустилася на кухню. Учорашній день згадувався крізь якийсь туман. І я взагалі була не впевнена, що мені не наснилася наша розмова з графом.

Амадіна вже готувала сніданок, і я вирішила допомогти їй. Я дізналася, що графиня ще не спускалася. А лікар Марвей та Його Світлість спілкуються на терасі. Я була трохи здивована, що граф насмілився вийти на свіже повітря. Чи означає це, що він почувається набагато впевненіше?

Амадіна була в піднесеному настрій. Вона віддала мені тацю на чотири персони і я вийшла на терасу. Мабуть, очікувалися гості? Найімовірніше, зараз спуститься графиня і поснідає разом... з чоловіком.

Тяжко мені було під прицілом його чорного погляду. Як тільки моя нога ступила на терасу, граф невідривно стежив за мною. Я привіталася і почала розставляти тарілки. Лікар Марвей часом кидав на мене цікаві погляди, що теж не зовсім допомагало мені зберігати зовнішній спокій.

— Дякую, Даріє, — промовив граф, — а тепер сідай поруч зі мною.

Я дивилася на нього, не вірячи, що...

— Мені здається, Ви вже можете самостійно годувати себе самі, мілорде.

— Звичайно. Сідай.

Я насупилась і сіла поряд. Може він поговорити зі мною хоче про щось? І в цей момент його рука накрила мою, і чоловік спокійно продовжив розмову з лікарем.

— Отже, я можу тепер своєю силою пошкоджувати магічні поля людей? Його Величність навряд чи мені це пробачить, - сухо зауважив граф.

— Може, йому не треба знати про це? - посміхнувся лікар.

— Упевнений, що Кейл уже все розповів йому. Тепер виходить, що я справді небезпечний для короля. Все, як Кейл і пророкував. Хм, дивовижна тактика.

— Я вже казав Дарії, що не бачу сенсу тебе вбивати чужими руками.

— Так, від тебе мало користі, Дереку, — подивився граф на чоловіка і іронічно вигнув брову. - Тобі вже дали всі карти до рук, а я досі живий.

Лікар засміявся і присунувся до столу ближче. Підчепивши шматочок яєчні, він з усмішкою промовив:

— Я люблю всіх дивувати і... розчаровувати в собі. Смачного!

Граф, продовжуючи ніжно погладжувати мою руку, повернувся до мене і лагідно сказав:

— Смачного, Даріє. Снідай, бо Дереку доведеться лікувати ще й тебе від виснаження. Ти вчора й крихти до рота не брала. Тепер я не зводитиму з тебе очей. Ти маєш добре харчуватися. Досить вже переживань та безсонних ночей, добре?

Я занервувала і мимоволі облизала губи, але відразу помітила його погляд, що ковзнув по моїх губах. Але тут же граф відвів погляд убік.

Я зібралася з силами і... тихенько розвернулась і почала снідати. Поки що чинити опір марно. Лікар Марвей... ми з ним уже разом обідали цими днями в його «лабораторії». Чи не звикати. Та й граф уже змушував мене трапезувати разом із ним. До цього я вже теж майже звикла.

— Доброго ранку!

Десь через хвилин десять на терасі з'явилася графиня. Апетит зник в одну мить, коли ми випадково зустрілися поглядами. Леді Аурі виглядала відпочившою. Одягнена в легку блакитну сукню, яка підкреслювала її шкіру і очі, волосся хвилями спадало на плечі і було сколоте гарною шпилькою з дорогоцінним камінням. Глибоке декольте, гарне намиста сапфірове на шиї.

Вона затримала на мені погляд трохи довше, і я легко зрозуміла її натяк. У цей момент граф знову взяв мене за руку. Міцно взяв.

З графинею привіталися і вона сіла... за стіл.

— Як ти почуваєшся, любий? - запитала Її Світлість, з тривогою подивившись на свого чоловіка, і я вже зрозуміла, що вона повністю мене ігнорує.

— Краще. Дякую. Ти відпочила? – відповів граф і я вже явно почувала себе, як не у своїй тарілці.