Розділ 34.

Я не втручалася, коли лікар Марвей розповідав графині про хворобу її чоловіка. Він не сказав їй усю правду, але застеріг, що її чоловіка намагаються вбити і що його хвороба дуже небезпечна.

Я дивилася на цих людей збоку і не знала, кому з них взагалі варто вірити. Тим не менш, граф викликав лікаря до себе, точніше сказати... до мене. Леді Аурі здавалася щиро стривоженою. Їхня розмова була довгою, і я непомітно вислизнула до графа.

Ліки подіяли, хоч дихання чоловіка було ще важким. Я сіла поряд і... торкнулася його руки. Згадала легкий дотик його губ до моєї руки. Згадала, як він тримав мене за руку. А потім їх із графинею поцілунок. І забрала руку. Не варто тішити себе ілюзіями.

— Ресо! - пролунав тихий, але досить різкий голос графині. Я різко встала з ліжка і повернулася до жінки. - Я покличу тебе, коли це буде потрібно.

За нею в кімнату зайшов і лікар.

— Даріє, Вам треба відпочити. Все ж таки Ви не їли вже кілька днів, - сказав він. - Я нікуди не йду і теж буду тут, поряд з Вітором та графинею.

Я розривалася на частки. У мене було стійке бажання захистити графа від усіх небезпек, але... мені потрібно було у будь-якому разі відлучитися. Я мала дістати ліки для графа. Все ж таки... його родова магія працює. І точно лікар не зможе завдати шкоди йому.

Я кинула швидкий погляд на графа і підкорилася наказу графині. Лише йдучи, почула її запитання до чоловіка:

— Звідки стільки честі називати ресу не лише на ім'я, а ще й на «Ви»?

Що відповів їй лікар я не дочула, зачинивши за собою двері. У коридорі чергували Соур та Амадіна і, побачивши мене, одразу ж поцікавилися станом здоров'я мілорда. Коли я коротко розповіла, Амадаіна схопила мене за руку і повела у бік кухні.

— Так, дівчинко наша, ти маєш зараз пообідати. Жодних заперечень не приймаю. Я отримала чіткі вказівки від Його Світлості стежити за твоїми прийомами їжі.

Я відчувала голод, але настрою не було. Я через силу пообідала, перепросила і повідомила, що мені треба відпочити. Непомітно вийшла з дому і опинилася за воротами.

Професор Шолла миттєво відреагував. Таке відчуття, що він щохвилини чекав від мене повідомлення. Я не могла довго з ним спілкуватися, тому відправила лише короткий опис і наполегливе прохання якнайшвидше надіслати ліки. І мені було обіцяно, що за годину ліки будуть готові. Я маю зустрітися з професором біля будинку графа, щоб в цілості й безпеці отримати їх. І за годину відбулася наша зустріч.

Сказати, що я була рада побачити таке знайоме обличчя - нічого не сказати! Мене міцно обійняли, і я не змогла стримати сльози.

— Боги, як я жалкую, що направив тебе в цей дім! – він гладив мене по волоссю, та тихо докоряв себе чоловік. – Скільки випробувань ти перенесла! І в які небезпеки я тебе втягнув!

Часу було мало, і я, взявши себе в руки, описала стан графа.

— Це справді унікальний випадок, Даріє! І як шкода, що я не можу бачити це все особисто, але... для графа склалося все добре, що саме ти опинилася поруч із ним, що ти погодилася допомогти мені у цьому дослідженні. Дай боги, він виживе. Тоді ми зможемо знайти ліки від паразитарної хвороби. Але Даріє... хіба ти не отримувала мого попереднього послання? Того дня, коли ти спромоглася вислизнути з дому ненадовго?

Я спробувала згадати той день і... згадала! Саме тоді, коли лікар Марвей підкрався до мене, я отримала листа від професора. Але... куди воно поділося, я вже й не пам'ятаю. Мабуть, воно випало з кишені, коли мене насильно посадили в магмобіль.

— Я намагався попередити тебе про Марвія.

— Попередити? - з жахом перепитала я.

— Так. Я пригадав Дерека. Він був моїм учнем. Недовго, щоправда. Він дуже... безпосередня особистість. Ми з ним не зійшлися характерами, і я був змушений подати запит на його переведення. Він дуже здібний та розумний хлопець. Але його марнославство, - професор зробив паузу і похитав головою. - Я вважаю, що такі люди, як він, не зупиняться ні перед чим, щоб досягти слави та звання. Його зацікавленість у хворобі графа – велика. Цілком можливо, він збирається подати до Академії свою наукову працю, а ще, що мені не дає спокою... Заради визнання, слави та грошей він може шантажувати самого короля. Та й його співпраця з цим... кланом цілком можлива. Він не раз намагався всіма чесними та нечесними способами заробити собі додаткові бали, дізнатися про секретні склади ліків та багато іншого.

— Ви вважаєте, що йому небезпечно довіряти життя графа?

— Не хочу звести наклеп на нього, але знаю точно, що він — дуже слизький тип. Будь з ним обережнішою. Не довіряй йому.

Професор простяг мені два нові флакони.

— А чому вони такого кольору? Це нові ліки? - здивувалася я, уважно розглядаючи їхній вміст... лякаючого червоного кольору.

— Це велика концентрація. Ти ж сказала, що саме це зараз потрібно графу? – пояснив чоловік.

— Так сказав лікар Марвей. Але чи варто йому. ..

— Він зараз чіплятиметься за ліки, Даріє. Щоб отримати визнання та видати свою наукову працю за дійсність, йому потрібне підтвердження для наукового суспільства. Але досягши поліпшення, отримавши контроль над здоров'ям графа, він може продовжити свої експерименти.