Розділ 33.

— Не варто так різко вставати. Можливо запаморочення, - почула я голос лікаря Марвея, а потім помітила і його самого у кріслі, навпроти мене. Він повільно встав і підійшов до мене. - Як почуваєтеся, Даріє?

Серце застукотіло і навіть здалося, що від страху в мене оніміла частина тіла. Я знаходилась не в своїй кімнаті. Я повільно перевела погляд праворуч і побачила графа.

— Ні! Ні, ні, ні! Що Ви наробили?

Я зіскочила з ліжка і підбігла до графа. Він був блідий і непритомний.

— Навіщо? - закричала я і сльози полилися з очей.

— Тихіше, заспокойтеся, Даріє, - чоловік якось дивно зиркнув на мене і злегка посміхнувся. Йому смішно? Смішно? Я забула, як дихати. Повітря хоч і проникало в мої легені, але обпалювало і я навіть не знала, чи варто дихати.

— Невже Ви думаєте, що хтось міг би його зупинити? Особливо після того, як він дізнався, що Ви ледве втікши від нього, тут же знепритомніли?

Я нічого не розуміла про що він говорить, я бачила факт на обличчя: лікар Марвей досяг своєї мети і провів над графом свої експерименти. Немов прочитавши мої думки, чоловік поспішив додати:

— Ні, Даріє, навіть не звинувачуйте мене. Цього разу моє совість чиста. У принципі, у нас у всіх вибір був невеликий. Вам ставало все гірше, магія діяла на Вас. На жаль, але я не маг і за всього мого бажання допомогти Вам не зміг би. Шукати іншого маглікаря – часу не було. Вітор не мав іншого вибору...

— Це не правильно! Це я була... це через мене... Як ви всі не змогли зрозуміти, адже це було все підлаштовано! - я впала на коліна перед графом, не в змозі заспокоїтися, не в змозі повірити в те, що сталося.

А лікар Марвей тим часом поводився досить спокійно, чим ще більше пробуджував у мені злість і ненависть.

— Ну, він взагалі ще не помер, щоб так убиватися за ним.

— Та як Ви смієте взагалі... сміятися зараз?

Чоловік довго не зводив із мене погляду, щось обмірковуючи. В його очах легко читався дивний інтерес, наче... може він потішається над служницею, яка в істериці б'ється перед тілом свого господаря?

— Заспокойтесь, Даріє. Головне, що з Вами все гаразд. А щодо Вітора... то повторюся, заспокойтеся, і… проскануйте його магполе.

Я витерла сльози, встала і спробувала зосередитись на процесі. Але те, що я бачила лише ще більше мене лякало.

— Що… що це означає? - я проковтнула сльози, і ще раз провела поглядом по тілу графа. - Він... він умирає? Чому, чому Ви його не зупинили? - з новою силою закричала я.

— Даріє! - цього разу чоловікові довелося також підвищити голос, і я схлипнувши ще раз, притихла. – Він не помер. Те, що ми зараз спостерігаємо – вельми незвичайне явище. Якщо Ви пообіцяєте зараз заспокоїтися і взяти себе в руки, я все поясню!

Я повільно видихнула, згадала про дихальну гімнастику, ще раз просканувала магполе графа і подивилася на лікаря.

— Чудово, - видихнув він, побачивши моє рішуче обличчя. – Вітор втратив усі залишки своєї магії. Під час Вашого лікування я стежив за ним. Магія Кейла чи чия б там не була ще, не влилася у тіло Вітора. Я навіть узяв уже аналізи та отримав результати. Дякувати богам, Вітор ще деякий час був у собі і дозволив мені все зробити. Хочу зауважити, що родова магія в ньому є і вона його захищає. І це добре, що Ви досить швидко прокинулися, тому що я, як Ви вже могли переконатися раніше, не можу торкатися до нього. На відміну від Вас, - дивно хмикнув лікар.

— Скільки йому лишилося? Адже без своєї магії він... помре? Так описувалося в трактатах? Це відбувалося з рештою магів?

— У трактатах? Так. Але ж з Вітором все інакше. У попередніх випадках, вбиваючи магію, паразит убивав і тіло. Завдяки Вашим лікам ми змогли підтримувати його фізичне здоров'я без магії. Завдяки цьому він зараз тримається.

Я ще раз подивилась на графа. Усе магполе було заповнено чорною субстанцією.

— Але він не зможе тепер боротися з паразитом без магії, - сказала я.

— Як раз я так і припускав: це не паразит. Назвемо це – паразитарною магією. Сплетінням кількох видом магій, чужих магій в одну. Паразитарна магія, мені здається, зараз сильніша навіть за магію короля. Вітор зможе вижити за двох умов: його тіло ми продовжимо підтримувати за допомогою ліків. Ми збільшимо дозу, бо випадок дуже серйозний.

Я подивилася на лікаря, чекаючи продовження. Він замислився, дивлячись на графа, а я не витримала і вимагала пояснень.

— Друга умова, це… якщо він прийме цю нову магію, зможе з нею уживатися, контролювати її. Одним словом: жити з нею.

—  Жити з паразитом?

— Не плутайте, Даріє. З паразитарною магією. По суті вона зараз є його власною. Вона не заразна. Але вона сильніша і могутніша за ту, яка в нього була раніше.

Я все ж таки присіла на край ліжка і зі смутком та болем подивилася на чоловіка.

— Але як це зробити? І як її контролювати?

— Він уже частково зміг це зробити, але навряд чи це усвідомив. Графу Беррінгу він не просто зламав руку, - єхидно засміявся чоловік і я насупившись, стежила за ним. – Він перебив йому магічні потоки, які відповідали за його відновлення перелому. Тепер Кейлу доведеться спочатку відновити своє магполе, а потім вже лікувати свою руку.